Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

Пан Пек дивився на той незвичайний танок і сміявся. Сміявся дужче й дужче.

Тоді Карлсон і собі почав усміхатися, підморгувати й махати шарфом панові Пеку, коли човгав ногами повз нього.

- Дуже смішний хлопець,- мовив пан Пек.- Треба буде використати його в якійсь дитячій програмі.

Гіршого він не міг нічого сказати панні Цап.

- Він на телестудії? Тоді бережіться! Хіба як хочете, щоб хтось перевернув вам усю студію, тоді кращого за нього вам не знайти.

Малий притакнув.

- Атож. А як він переверне всю студію, то скаже, що то дурниці, не варто й згадувати. Краще бережіться його!

Пан Пек не наполягав.

- Як хочете... Я лише запропонував вам. У нас є й інші діти.

До того ж пан Пек поспішав, бо мав ставити якусь п'єсу. Йому треба було йти. І враз Малий побачив, як Карлсон почав намацувати ґудзика на животі. Він страх як перелякався: невже в останню мить усе пропаде?

- Не треба, Карлсоне, не треба! - схвильовано шепотів Малий. [480]

Але Карлсон далі намацував ґудзика. Йому було важко знайти його через усю ту одежу, що він налигав на себе.

Пан Пек стояв уже в дверях... коли Карлсонів моторчик загудів.

- Я не знав, що над Васастадом пролягає повітряна траса,- здивувався він.- Наче не повинна б. Бувайте здорові, панно Цап, завтра побачимось.

І він пішов. А під стелю знявся Карлсон. Він закружляв навколо лампи й замахав панні Цап шарфом.

- Горда значна дама, що ходить і літає, гей-гей! - вигукував він. [481]

Від полудня до самого вечора Малий був у Карлсоновій хатці на даху. Він пояснив Карлсонові, чого їм треба дати панні Цап спокій.

- Вона робитиме торт із кремом, розумієш, бо завтра повернуться додому і мама, і тато, і Боссе, і Бетан.

Карлсон таке розумів.

- Якщо вона робитиме торт із кремом, то справді їй потрібен спокій. Небезпечно дратурувати хатніх цапів, коли вони роблять торт. Бо тоді може скиснути і крем, і хатній цап.

Тому панна Цап останні свої години в господі Сван-тесонів мала цілковитий спокій, так, як і бажала.

А Малий і Карлсон теж спокійно й приємно бавили час перед коминком у Карлсоновій хатці. Карлсон побував на ринку й купив яблук.

- За них чесно заплачено п'ять ере,- сказав він.- Я не хочу, щоб якась перекупка мала через мене збитки, я ж бо найчесніший у світі.

- І перекупка правила за яблука п'ять ере? - здивувався Малий.

- А я не питав її,- відповів Карлсон.- Бо її не було, якраз пішла випити кави.

Карлсон нанизав яблука на дротину й повісив над полум'ям.

- Угадай, хто найкращий у світі печій яблук? - спитав він.

- Ти, Карлсоне,- відповів Малий.

Так вони сиділи біля каміна, посипали цукром яблука і їли, а надворі тим часом смеркало.

«Гарно сидіти біля вогню»,- думав Малий, бо вже починало холоднішати.

Відчувалося, що надійшла осінь.

- Треба буде скоро вибратись за місто й купити [482] трохи дров у якогось селянина,- сказав Карлсон.- Хоч вони, хитруни, обачні і хтозна, коли п'ють каву. ,

Він підклав у вогонь дві березові поліняки.

- Але взимку я хочу, щоб мені було тепло, а то ] я не граюся. Це принаймні селяни повинні знати. ;

Коли дрова догоріли, в Карлсоновій хатці стало тем-1 но. Тоді він засвітив гасову лампу, що висіла під сте-! лею над столярним верстатом. Лампа так затишно освіт-1 лювала кімнату і весь той мотлох, що Карлсон наскладав на верстаті!

Малий спитав, чи не погратися їм мотлохом, і Карлсон погодився.

- Але ти повинен спитати, чи я тобі щось позичу. Часом я кажу «так», а часом «ні»... здебільшого кажу «ні», бо це ж мій мотлох, і я хочу його мати, а то я не граюся!

І аж після того, як Малий спитав не один раз, він дістав нарешті в позику старого, поламаного будильника, якого він порозкручував і знову склав докупи. Складати будильника було приємно, кращу розвагу годі було й уявити.

Але потім Карлсон захотів, щоб вони трохи посто-лярували.

- Це все-таки найкраща забава, і можна зробити стільки гарних речей,- сказав він.- Принаймні я можу зробити.

Він згорнув з верстата весь мотлох і витяг дошки та оцупки, що лежали під канапою. І вони з Малим стругали й прибивали, аж доки потомилися.

Малий збив докупи дві дощечки і змайстрував пароплав. З палички він вистругав димар, і вийшов справді гарний пароплав.

Карлсон заявив, що зробить шпаківню і приб'є на розі своєї хатки, щоб у ній селилися пташки. Але вийшла в нього не шпаківня, а якась дивина. [484]

- Що це таке? - спитав Малий.

Карлсон схилив набік голову й подивився на свою роботу.