Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

- Отже, я маю наїстися кількома тюфтельками, пирогом з яблуками у ванільній підливі, вареною шинкою, сиром, ковбасою, огірком і двома нещасними сардинами?

Панна Цап пильно глянула йому у вічі.

- Ні,- сказала вона з притиском,- є ще й паштет. Малий не міг згадати, щоб йому коли так смакувала їжа.

Як приємно було сидіти втрьох і вечеряти! Та раптом панна Цап вигукнула:

- О господи, ти ж, Малий, ізольований, а ми за-тягли його сюди! - вона показала на Карлсона.

- Ні, ми його не тягли. Він сам прилетів,- сказав Малий.

Та все ж таки він стурбувався.

- А що, як ти, Карлсоне, захворієш тепер на скарлатину?

- Скар...скар...- муркотів Карлсон. Він напхав повен рот пирога і не міг і слова мовити,- скарлатину?.. Гей! До того, хто колись хворів на найважчу в світі булочкову гарячку й не вмер, ніщо більше не вчепиться. [468]

- Не завжди,- сказала панна Цап і зітхнула. Карлсон ум'яв останню тюфтельку, облизав пальці й мовив:

- Звичайно, в цьому домі трохи сутужно з їжею, але з усім іншим тут добре. То, може, я теж тут ізолююсь.

- О господи! - вигукнула панна Цап.

Вона сердито зиркнула на Карлсона, потім на тацю, що була вже зовсім порожня.

- Не багато лишилося на таці після того, як ти приклався до їжі,- сказала вона.

Карлсон підвівся з ліжка і погладив себе по животі.

- Я вже наївся і встаю від столу. Але, бачу, крім мене, ніхто не встає. [469]

Карлсон покрутив за ґудзика на животі, моторчик загув, і він обважніло полетів до вікна.

- Гей-гоп! - гукнув він.- Доведеться вам посидіти без мене, бо я поспішаю.

- Гей-гоп, Карлсоне! - відповів Малий.- Тобі справді треба летіти?

- Нарешті,- буркнула панна Цап.

- Авжеж, мені треба поспішати! - гукнув Карлсон.- А то я спізнюся додому на вечерю. Гей-гей!

І він полетів.

Другого ранку Малий довго спав. Збудив його телефонний дзвінок. Він побіг до передпокою і зняв трубку. То була мама.

- Любий синку!.. Це такий жах...

- Який жах? - сонно спитав Малий.

- Та все те, що ти написав у листі. Я так хвилююся!

- Чого? - спитав Малий.

- Ти ж знаєш,- сказала мама.- Бідна дитино!.. Але завтра я вернуся додому.

Малий зрадів і миттю пробуркався. Хоч і досі не розумів, чого мама називає його «бідною дитиною».

Не встиг Малий покласти трубку, як телефон знову задзвонив. То нарешті з Лондона озвався тато.

- Як ся маєш, Малий? - спитав він.- А як Боссе й Бетан, чемні?

- Не думаю,- відповів Малий.- Та й не знаю, бо вони в лікарні.

Чути було, що тато схвилювався.

- В лікарні? Що це означає?

І коли Малий пояснив, що то означає, тато сказав так само, як і мама: [470]

- Бідна дитино... Я завтра ж вернуся додому. Розмова скінчилась, але відразу ж телефон задзвонив знову.

То був уже Боссе.

- Передай хатньому цапові та її старому лікареві, що вони кепсько розуміються на хворобах. Це не скарлатина. Ми з Бетан завтра будемо вдома.

- Ви не хворі на скарлатину? - перепитав Малий.

- Уяви собі, що ні! Тутешній лікар сказав, що ми випили забагато шоколаду з булочками. Тоді на тілі буває висипка, якщо організм надто чутливий.

- Типовий випадок булочкової гарячки,- сказав Малий.

Але Боссе вже поклав трубку.

Коли Малий убрався, він пішов до кухні сказати панні Цап, що тепер він більше не ізольований.

Вона якраз почала готувати другий сніданок. У кухні міцно запахло прянощами.

- От і добре,- мовила панна Цап, коли Малий розповів, що завтра всі мають вернутися додому.- А то мої нерви більше не витримають.

Вона завзято мішала кописткою в каструлі на плиті. Там у неї були якісь густі драглі, і панна Цап щедро посипала їх сіллю, перцем та іншими присмаками.

- Ось так,- приказувала вона.- Треба ще посолити, та поперчити, та додати всякого коріння, і тоді буде смачно.

Потім панна Цап стурбовано глянула на Малого.

- Ти ж сьогодні не чекаєш того плюгавого Карл-сона? Хоч би я останні свої години тут мала спокій.

Та не встиг Малий щось відповісти, як за вікном хтось заспівав радісним голосом:

Прилинь, ясне сонечко, У моє віконечко... [471]

І на підвіконні вродився Карлсон.

- Гей-гоп! Ось прилинуло ваше ясне сонечко, тепер будемо бавитись. Гей-гоп!

Та панна Цап благально звела до нього руки:

- Ні, ні!.. Все, що завгодно, тільки не бавитись!

- Ну звичайно, спочатку ми поснідаємо,- мовив Карлсон і злетів з підвіконня. Панна Цап уже накрила [472] стіл собі й Малому. Карлсон сів на стілець і взяв ножа та виделку.

- Ну, починаймо! Давайте сніданок. Він приязно кивнув панні Цап.