Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

- Пропала моя програма з привидами,- мовила вона й сердито зиркнула на Карлсона.- А я вже ходила і сказала Фріді, що...

Панна Цап затулила обличчя руками й так заридала, аж годі було вчути, що саме вона сказала Фріді.

- Але ж я вродливий, і розумний, і до міри за-товстий чоловік у розквіті сил! - пробував потішити її Карлсон.- Я можу піти й побути в тій скриньці... хоч би разом з малявкою, чи як!

Панна Цап відтулила обличчя, глянула на Карлсона й пирхнула:

- Вродливий, і розумний, і до міри затовстий! А що тут особливого? Таких повно на телестудії!

Вона сердито й неприязно роздивлялася на Карлсона. Маленький товстун, неначе хлопчисько, хоч скидається на дорослого...

- А хто це, власне, такий? - спитала вона Малого. І Малий відповів їй правду:

- Мій приятель. Я з ним граюся.

- Отож я й бачу,- сказала панна Цап і знов зайшлася слізьми.

Малий був здивований. Мама й тато видумали собі, що як хто-небудь побачить Карлсона, то почнеться жахливе життя, всі накинуться й захочуть показати його по телевізору. А ось людина, що справді побачила його, сидить і плаче, бо вважає, що Карлсон ні на що не потрібний, коли він не привид. Те, що він має моторчика й може літати, не справило на неї враження. Карлсон саме піднявся вгору зняти з лампи привидів одяг, але панна Цап глянула на нього ще сердитіше й сказала:

- Господи, ті діти все тепер мають - і моторчики, і всякі дурниці. Скоро вони літатимуть на місяць раніше, ніж підуть до школи.

Панна Цап лютувала дедалі дужче, бо тепер вона врешті збагнула, хто вкрав її булочки, і ревів за вікном, [458] і писав на стіні в кухні попередження. Отак розбестили дітей! Дали їм мотори, щоб вони літали собі й збиткувалися з старих людей! Усе те, що вона писала до телебачення за привидів,- просто хлоп'ячі витівки! Вона не може більше бачити цього малого, товстого негідника.

- Гайда додому... ти, як тебе звати?

- Карлсон,- відповів Карлсон.

- Це я вже чула,- люто сказала панна Цап.- Це прізвище, а як тебе на ім'я?

- Мене й на ім'я Карлсон, і на прізвище Карлсон,- мовив Карлсон.

- Не сердь мене, бо я вже й так сердита! - сказала панна Цап.- Я хочу знати, як тебе кличуть. Як тебе батько гукає?

- Шибеником,- задоволено сказав Карлсон. Панна Цап кивнула головою.

- Знав твій батько, як тебе прозвати. Карлсон погодився з нею.

- Еге ж, змалку я був страх який шибеник. Хоч то було дуже давно, а тепер я найчемніший у світі.

Проте панна Цап далі не слухала його. Вона сиділа тихо, задумано й починала трохи заспокоюватись.

- Так, так,- врешті озвалася вона,- принаймні одна людина зрадіє всьому цьому.

- Хто? - спитав Малий.

- Фріда,- гірко мовила панна Цап. Потім, зітхнувши, встала й подалася до кухні витерти воду та прибрати балійку.

Карлсон і Малий раді були, що лишились самі.

- Як люди можуть побиватися через такі дурниці! - сказав Карлсон і здвигнув плечима.- Я ж їй нічого не зробив.

- Ні, тільки хіба що трошки подратував її. Але тепер ми будемо дуже чемні. [459]

Карлсон відразу погодився.

- Звісно, ми будемо чемні. Я ж завжди найчем-ніший у світі. Але я хочу мати якусь приємність, а то я не граюся.

Малий замислився: яку б його приємність зробити Карлсонові? Але той сам придумав її. Він кинувся до шафи.

- Стривай, я бачив у шафі гарну річ, як там ховався.

Він вийшов звідти з пасткою на мишей. Малий узяв її в бабусі і привіз із села додому.

- Бо я так хотів би спіймати мишу і приручити її! - пояснив він мамі.

Але мама сказала, що, хвалити бога, в міських квартирах немає мишей, принаймні в них немає. Малий розповів про це Карлсонові, але той заявив:

- А раптом звідкись та візьметься миша. А раптом, щоб потішити твою маму, сюди тихенько закрадеться несподівана мишка.

Він розповів Малому, як було б добре, коли б вони спіймали несподівану мишку. Тоді Карлсон забрав би її на дах до своєї хатки, миша наплодила б мишенят, і поступово вони розвели б мишачу ферму.

- І тоді я дам до газети оголошення,- заявив Карлсон: - «Якщо вам треба мишей, телефонуйте просто на Карлсонову мишачу ферму».

- Авжеж, і тоді миші будуть і в міських квартирах,- задоволено мовив Малий і показав Карлсонові, як наставляти пастку.

- Тепер, звісно, в пастку треба покласти шматочок сиру або шкірочку з сала, а то миша не прийде.

Карлсон засунув руку до кишені і витяг звідти клаптик шкірочки.

- Добре, що я приберіг її з обіду, хоч спочатку хотів викинути на смітник. [460]

Він наштрикнув шкірочку на гачок і поставив пастку Малому під ліжко.