Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

- Це... це така собі річ,- мовив він.- Звичайнісінька гарна річ. Угадай, хто найкращий у світі майстер робити речі?

- Ти, Карлсоне,- сказав Малий.

Але був уже вечір, і Малий мав іти спати. Довелося йому покинути Карлсона та його невеличку, таку затишну кімнатку з усім мотлохом, і столярним верстатом, і закуреною лампою, і рубанком, і каміном, де ще жевріли жаринки, що випромінювали тепло й світло. Важко було залишати все це, але ж Малий знав, що може прийти сюда знов. О, як він радів, що Карл-сонова хатка стояла на їхньому даху, а не на якомусь іншому!

Карлсон і Малий вийшли на ґаночок. Над ними про-стяглося зоряне небо. Малий ще ніколи не бачив зірок таких великих, так багато і так близько. Ні, звісно, не близько, вони ж віддалені на тисячі миль, це він знав, а все-таки... о, який зоряний дах має Карлсон над своєю хаткою, близький і водночас далекий!

- На що ти там витріщився? - спитав Карлсон.- Мені холодно... Будеш ти летіти чи ні?

- Буду,- сказав Малий.

А другого дня... о, що то був за день! Спершу повернулися Боссе й Бетан, потім тато і нарешті мама, її Малий найдужче чекав. Він кинувся назустріч мамі, пригорнувся до неї. Хай вона більше ніколи нікуди не їде від нього! Круг мами зібралися всі - і тато, і Боссе, і Бетан, і Малий, і панна Цап, і Бімбо.

- У вас уже нема перевтоми? - спитав Малий.- А коли вона зникла? [485]

- Зникла тоді, коли я одержала твого листа,--сказала мама.- Коли я дізналася, які ви всі «хорі» та «ізольовані», то відчула, що й я стану справді «хора», якщо не повернуся додому.

Панна Цап похитала головою.

- Зробили ви не дуже мудро. Хоч я зможу часом приходити й помагати вам, якщо буде треба. А тепер,- додала вона,- я мушу негайно йти, бо ввечері виступатиму по телебаченню.

Мама, тато, Боссе і Бетан були вражені. [486]

- Справді? - сказав тато.- Тоді ми неодмінно подивимося!

Панна Цап гордо стріпнула головою.

- Атож, думаю, що ви подивитесь. Думаю, що вся шведська людність подивиться!

Вона заквапилась.

- Бо я мушу вкласти зачіску, і скупатися, і зробити масаж обличчя, і манікюр, і приміряти нові черевики. Бо як виступаєш по телебаченню, то треба мати ошатний вигляд.

Бетан засміялася.

- Адже черевиків не видно в телевізорі! Панна Цап осудливо глянула на неї.

- А хіба я сказала, що видно? Мені треба нових... і взагалі, певніше себе почуваєш, коли знаєш, що в тебе все гаразд. Хоч, може, звичайні люди цього не розуміють. Але хто виступає на телебаченні, той це добре знає.

Вона попрощалась і швидко пішла.

- От і немає більше хатнього цапа,- сказав Боссе, коли за панною Цап зачинилися двері.

Малий задумливо кивнув головою.

- Я її таки трохи люблю,- сказав він.

До того ж панна Цап залишила по собі смачний торт - великий, .пухкий, прикрашений шматочками ананаса.

- Ми їстимемо його з кавою ввечері, як будемо дивитися по телевізору на панну Цап,- сказала мама.

Так воно й було. Коли мала настати та очікувана хвилина, Малий подзвонив Карлсонові. Він смикнув за мотузку, сховану за завісою, один-однісінький раз, що означало: «Приходь негайно!»

І Карлсон прийшов. Усі вже сиділи біля телевізора, а на столі стояла таця з кавою і торт.

- Ось і ми з Карлсоном,- сказав Малий, коли вони зайшли до вітальні. [487]

- Ось і я,- сказав Карлсон і всівся в найкраще крісло.- Ну, нарешті в цій хаті з'явилася крихта торта, Давно пора! Можна мені зразу ж покуштувати трошки... чи, швидше, багато?

- Діти одержують свою пайку останні,- сказала мама.- До того ж то моє місце. Ви з Малим можете вмоститися на підлозі перед телевізором. Я вам дам; торта туди. *

Карлсон обернувся до Малого.

- Ти чув? Вона проганяє тебе, бідна дитино! Потім він задоволено всміхнувся.

- Добре, що вона проганяє й мене, а то я не граюся. Я люблю справедливість.

І Карлсон з Малим посідали на підлозі перед телевізором, їли торт і чекали, поки з'явиться панна Цап.

- Зараз ми її побачимо,- мовив тато.

І справді, скоро з'явилася панна Цап. Пан Пек також - він вів програму.

- Живий-живісінький хатній цап,- сказав Карлсон,- гей-гей, зараз нам буде весело!

Панна Цап здригнулася - так, начебто почула Карл-сона. Чи, може, вона все-таки хвилювалася, що стояла перед усією шведською людністю і мала показувати, як треба готувати «Лагоминку Гільдур Цап»?

«Скажіть, будь ласка, панно Цап,- звернувся до неї пан Пек,- як вам спало на думку зробити саме такий пудинг?»

«Будь ласка,- люб'язно відповіла панна Цап.- Коли маєш сестру, що нітрохи не розуміється на куховарстві...»