Мортен Мюнстер - А Софія з маркетингу вже пішла. Данський поведінковий дизайн. Як творити зміни у реальному світі

Ньютонівський експеримент із вистукувачами й слухачами демонструє одну з найбільш звичних пасток стратегічного планування. Одна проблема полягає в тому, що розробники стратегії спілкуються в спосіб, зрозумілий тільки їм. Одразу по тому випливає інша, доволі неочікувана проблема. Виявляється, коли попросити авторів стратегії пояснити детальніше і точніше, вони не можуть надати конкретних прикладів. Так, вони можуть сказати, що клієнтоорієнтованість передбачає «бути уважнішими до клієнтів» чи «активно забезпечувати їх потреби», але вони не можуть пояснити, що конкретно це означає для працівників, які прийдуть на зміну о 10:15 у вівторок. Я це знаю, тому що мені доводилося працювати з менеджерами й командами лідерів в усьому світі. І коли вони вистукують, я прошу їх навести приклади. Ці самі менеджери переконані, що робітники мають «бути сміливими й наважуватися на помилки», не можуть вигадати один конкретний приклад того, що ж це значить для Джейка, що виготовляє їх продукт на фабриці. Тож менеджерів, нездатних перенести своє вистукування в дії, бентежить Джейка, який не поводиться сміливіше на роботі. І коли у них є час, кава, тістечка і енергія Системи-2, то Джейк має, за великим рахунком, 5 секунд на те, щоб пригадати з’їзд, де він чув, що «смілива поведінка» є обов’язковою, бо «компанія прагне бути лідером інновацій у галузі», творчо перекласти ці слова і втілити їх у життя. Не будьмо наївними. Звісно, такого ніколи не станеться. Зважаючи на те, що «поведінка» нині модне слово, приголомшливо, що ми так погано вміємо про неї говорити. Ідея цієї книги очевидна, але рятівна: якщо ви хочете змінити поведінку, вам треба знати одне – яку поведінку ви хочете створити.

Наш шлях заступає беззмістовна азбучна істина, що не допускає дискусій про справи реального світу; це своєрідний криптоніт [8] Криптоніт – вигадана речовина з коміксів про Супермена, що робила його уразливим і слабким. , що перешкоджає поведінковим змінам. Саме це і називають «Баченням». Між нами кажучи, не переймайтеся ним надто сильно. Якщо ви не маєте маніфесту, декларації місії, мети, системи цінностей, орієнтирів чи фундаментальних принципів – не біда, бо якщо ви проводите час в організаціях, де справді працюють, ви швидко помітите дві речі:

Насамперед у повсякденному робочому житті ніхто не зважає на цінності й бачення компанії, чи тому що ніхто їх не знає, чи тому що вони забиті пустослів’ям, як-от: « Ми чесні, діяльні й маємо глобальний світогляд ». Коли такі цінності пропонують працівникам, вони вичавлюють із себе посмішку; або, коли поруч немає керівництва, скаржаться, що ці слова такі далекі від їх роботи, що чути таке від вищого керівництва підриває моральний дух. Публікації на цю тему також свідчать, що ці твердження є далекими від повсякденної робочої рутини й контексту, які потребують поведінкових змін. Наприклад, дослідження Інституту Кові показало, що тільки половина працівників у багатьох американських компаніях знали стратегію їх організації. Більше з тим, всього 25 % працівників змогли відповісти, який внесок вони можуть зробити в стратегію особисто своєю щоденною працею. Це означає, що з кожних 100 працівників близько 15 можуть утілити стратегію в діяльності (використовуючи Систему-2). А ще гірше, коли бачиш утілення вірусу корпоративної фігні, який зачепив чи не кожну компанію у світі; люди кажуть так: «мій підхід – завжди фокусуватися на клієнтах» (утілення клієнтоорієнтованості) або «я маю інноваційний світогляд» (утілення, як ви вже здогадалися, «ми маємо інноваційний світогляд»). Такі результати є руйнівними для будь-якої стратегії, і вони вказують на те, що значно важливіше зосереджуватися на значенні стратегії у вівторок, де Джек може зробити свій внесок, а не блукати в Золотому Кільці Саймона Сінека [9] Золоте кільце – діаграма з трьох кіл, вписаних одне в одне, які позначають «чому», «як» і «що». На думку автора С. Сінека, компанія, що знає відповіді на ці запитання, неодмінно буде успішною. .

По-друге, очолюючи організацію, ви справді бачите потребу в поведінкових орієнтирах, пріоритетах і точці фокусування. Здатність Системи-2 думати про працівників, співробітників, співгромадян і директорів уже перенапружена до краю різними ГПЕ, стратегіями, реорганізацією, відповідністю нормам тощо. Вам більше не потрібні мантри й маніфести; що вам треба, то це ясні цілі, прив’язані до поведінки робітників. З позитивного – цей практичний підхід стає все популярнішим серед HR [10] HR – від англ. human resources – керування персоналом. -відділів і управлінських команд, коли вони усвідомлюють, що успіх компаній та організацій залежить від особливої поведінки їх працівників, а не від кількості презентацій у PowerPoint [11] PowerPoint – програма від Microsoft для створення презентацій. . Як ми побачимо в наступних розділах, хірурги використовують цей підхід, щоб рятувати життя в операційній, менеджери – для збільшення продажів, а гугл використовує його як основну ідею для формування ефективних команд. Але цей підхід вимагає часу, і така зосередженість на поведінці часто перекреслюється хорошими намірами – ідеями про важливість цілеспрямованості компанії, бо люди хочуть мати змістовну роботу і відчувати своє призначення. На цю дисципліну витрачається багато ресурсів на всіх рівнях організації. На жаль, часто ініціативи не виходять за межі списаного менеджерами паперу, тому що стратегія така погана, що не здатна навіть відчинити двері конференц-зали. А ще протягом наступних тижнів і місяців менеджери й самі нечасто до них звертаються. Зазвичай ще до цього менеджмент наймає консультанта чи HR-менеджера з добрими намірами, який пояснює, що потрібно мати бачення – ну чи вигадати його якнайшвидше. Тому що насправді ніхто не ходить на роботу просто виконувати завдання. Люди ходять на роботу, щоб зробити щось значуще і бути частиною чогось більшого . Ті, хто вірить, що робота – це втілення вищого, мають спільну рису: вони не виконують реальної помітної роботи. Їх можна знайти в дорогому конференц-центрі, попиваючи воду з рештою управлінської команди, де вони намагаються зробити з реальної роботи абстрактну і хоч якось виправдати свої гонорари.