Василь Рубан - Бережа

– Позбирайте срiбнi-золотi церковнi макiвки, несiть у кружало – корчму мужицькую. Заведемо свiй бенкет невиданий на увесь робочий люд київський.

Князь Володимир стольно-київський розгнiвався, наказав посадити Вольгу у поруб пiд баштою. Наказать наказав, а бояться челядники i гридники до Вольги пiдступить та за руку взять. Тут сказав йому Вольга Всеславович:

– Ти, вiдступнику, Володимир-князь, оскверняєш вiру дiдiв наших, обiдняєш ти силу богатирiв наших, не бувать по тому Києву добра, а твоєму княжому роду миру! Ти послав Богiв моїх у Днiпро та ще й бити їх батогами смiв. Я ж тебе рiшу i твiй поганий рiд, щоб землi Тарiйської не поганили!

Накладає Вольга стрiлу гартовану. Тут згадав князь Володимир слово чарiвнеє, що йому дали, не подумавши, волхви роськiї, як Вольгу скорить. Не страхаючись, князь Володимир до Вольги пiдступається, та до самого вуха дотягається, та й говорить йому чарiвнi слова. Тут Вольга руку зняв з лука могутнього, меч сховав i палицю викинув, звiсив голову та й у поруб пiшов своєю волею, у пiдземелля глибокеє. Тут попи гречинськi закричали:

– Володимир святий скорив словом диявола, словом, iз книг гречинських зчитаним!

Так сидiв Вольга у вогкiм порубi i вже мохом бравсь, аж прийшов до нього батько-полоз – Землi син.

– Як не можеш ти, Вольго, жить на землi людиною, то ставай же i ти таким, як я. – I забрала їх назад мати сира Земля.

Як прийшов Дунай Русинович до Карпатських гiр, стрiв вiн Святогора Родовича. Святогор якраз iз коня зiйшов та iшов спати у печеру пiд Говерлою. Тiльки-но Дунай Русинович хотiв його погукати, щоб про сумну долю Вольги Всеславовича розказати, щоб разом якось раду цьому дiлу дати, як стулилися челюстi гiр. Що не ламав Дунай Русинович списа об скелi, що не лупив булавою могутньою, що не рубав мечем, а по скелях лиш залiзнi смуги. Засмутився-зажурився Дунай Русинович, що забрала Земля Вольгу Всеславовича, що забрала Земля Святогора Родовича, та й зажурений поїхав на Дунай-рiку, свою матiнку. Та як в'їхав на конi в прибережнi кущi, в очерети високiї, так i зник навiк з очей воїнських. Так не стало на Українi трьох найдужчих богатирiв.

Любов – це крапелина кровi Тар'ягна, сина Ягни i Дарбога, яка впала в серця наших прабатькiв Лада i Лади, коли Тар'ягн поборов Золотого кабана. Саме любов робить людей безсмертними, бо лише народжуючи дiтей, вони можуть продовжувати свiй рiд. У новонародженому тiлi розвивається молода душа, хоча в нiй живе досвiд всiх попереднiх поколiнь.

Прагнення любовi чоловiка до жiнки, а чи жiнки до чоловiка невситиме, доки тiло молоде. В любовному зляганнi чоловiк i жiнка вiдчувають себе єдиним Богом-творцем. Це мить найвищої насолоди, але у вищому своєму спалаху вона коротка. Жiнка i чоловiк увесь час живуть в очiкуваннi цього спалаху насолоди, розчаровуються, що вiн швидко минає, i починається нове чекання.

З часом любов чоловiка до жiнки, а чи жiнки до чоловiка продовжується у плеканнi дитини, їм обом може в якийсь час видатись, що вони стали менше любити одне одного, але думаючи про беззахиснiсть дитини без їхнього обопiльного пiклування, вони згоджуються на триєдинiсть любовi. Таким чином триває Лад: народжуються дiти, ви їх виховуєте i потiм помираєте з надiєю, що ваше життя продовжується в дiтях.

Любов можлива лише мiж чоловiком i жiнкою, якщо вони не родичi в третьому колiнi. Ця любов може завершуватись зляганням лише дiтородними органами. Що ж до приязнi чоловiка до чоловiка, то тут може бути лише дружба чи побратимство. В цьому випадку мiж двома особами дозволяється лише рукостискання, обiйми в одежi (пiсля довгої розлуки) i чоломкання – поцiлунок у лоб чи в щоку. Так само виражається приязнь мiж двома жiнками, приязнь батька до сина чи дочки, матерi до сина чи дочки.

Цiлуватись у губи дозволяється лиш чоловiку з жiнкою.

Коли одруженi чоловiк i жiнка мають дiтей, а тодi з якихось причин розлучаться, то нi в якому разi не можна не давати батьковi зустрiчатись зi своїми дiтьми чи навпаки – не давати матерi зустрiчатись зi своїми дiтьми. Грiх настроювати вороже дiтей проти рiдної матерi чи рiдного батька. У дiтях злита воєдино ваша любов, ваша кров, ваша життєва енергiя, тому помiж вами не може бути доконечної ворожнечi, хоча ви й розлучилися через те, що любов минула.

Любов – це не постiйне явище для окремої особи i може проявлятися протягом одного життя людини до осiб протилежної статi кiлька раз чи водночас до кiлькох осiб у той самий час. До поширення iудоєвангелiзму в країнi Араяна (так ранiше називалась Україна), кожен чоловiк (вiльний общинник), якщо мав достаток i чоловiчу снагу, мав двi-три жiнки. Були також жiнки, якi жили час вiд часу з iншими чоловiками, мали дiтей вiд рiзних батькiв. Якщо у такому спiвжиттi був лад, то це не осуджувалось громадою. Учитель Барбара вчить, що так може бути i зараз i потiм.