Василь Рубан - Бережа

покидаєш?

Серце моє зажурилося,

серце моє одiрвалося.

Чи ж ти зозулею прилетиш, чи соловейком,

чи ти нам перекажеш, чи листа пришлеш?

Не почую тебе i не побачу,

моє соколятко, моє голуб'ятко,

моя кришечка, моя кровиночка.

Донечко моя, князiвна моя! Ой, куди ж ти вбралася, куди уквiтчалася? Яке ж я тобi сумне та невеселе весiлля справляю. Куди ж оце я тебе виряджаю?

Я ж не сподiвалася, я ж не готувалася. Я ж тiшилась, що виправлю весело до вiнця, до шлюбу, а прийшлося до темної могили.

Хто ж менi тепер буде помiч давати, по дворi походжати, у городi лад давати? Чого ж ти мовчиш, слова не зрониш, не засмiєшся? Хата твоя темная, доля моя нещасная, ой!

Ой, сину ж мiй, сину, куди ж ти вбрався такий молоденький? Який же з тебе князь сумний, що нам суму-горя наробив. Я ж iз тобою надiю стратила, радiсть збавила, горечка зазнала.

Хто ж тепер нам допоможе, дров нарубає, водицi принесе? Яка ж твоя дорога тяжка, яка ж наша доля смутна, яка ноша страшна.

Устань та подивися, якi твої товаришi iзiйшлися. Скажи ж їм слово, подякуй за дружбу. Ти ж менi нiколи згiрдного слова не сказав.

Я ж на тебе надiю покладала. При кому ж я тепер свої костi зложу! Я ж гадала, що ти мене будеш вiдправляти, а не я тебе.

Господине наша, господине! Ой! Ти ж то вже не журишся, ти ж то вже нас не жалуєш. Хто ж про дiтей буде дбати, хто ж їх буде пестити?

Хто ж їм голiвки помиє, кiсоньки розчеше, по голiвцi погладить, слiзоньки витре? Хто їх догляне, сорочки справить, приголубить?

Сироти ви мої, хто ж вас у свiтi привiтає, як доброї мами тепер немає? Голубонько наша, надiя наша безнадiйна! На кого ж ти нас полишаєш, до темної могили вiд'їжджаєш, ой!

Ой, сестричко рiдна, ластiвко моя дорогенька, та на кого ж ти нас покинула, та за що ж ти на нас прогнiвалась?

Смерте неймовiрна, смерте нагла, чого ж ти в лiсi не заблудилась, в болотi не втопилась. Мене з рiдного сестрою розлучаєш, горе-сум на душу накладаєш?

Ти ж менi, сестро, порадоньку давала, ти ж мене змалечку любила. Тепер же ми та й не зустрiнемось, тепер же ми та й не обнiмемось, i не пожуримось, i не порадiємо, зозулько моя.

Братику мiй любий, срiбний, солодкий! Чим я тебе вразила, чим прогнiвала, що ти зi мною не радишся, добрим словом не дiлишся? Обрав собi хату-тiснину – домовину.

Тепер нас розлучають, тепер тебе проводжають. Товаришi i сестри, i батько i мати. Тепер повiк не побачимось, не привiтаємось.

Чи ж я тобi сорочки не прала, чи ж тобi кучерiв не пiдтинала? Чи я тобi пiсень не спiвала, чи я ж тобi правду не казала, соколику мiй?

А ти все одно нас покидаєш, ти в цiм свiтi себе не лишаєш. Оборона моя, надiя моя, радiсть моя, прощавай!

Бабуню моя рiдна, та навiщо ти нас покинула. Хто нас буде на ум настановляти, хто ж нам буде тепер порядок давати? Сива голубко, наша порадо, наша матусе!

Та було ж ти i в лiто i в зиму за всiм доглядаєш, да за всiм пильнуєш, та всьому лад даєш. А тепер без тебе хата сумуватиме, внуки сумуватимуть, дiти сумуватимуть.

Та хто ж внукiв по голiвцi погладить, та хто дiтей у скрутi добрим словом втiшить? Нащо ж ви нас покидаєте, та чого ж це ви вiд'їжджаєте? Там сонце не свiтить, вiтер не вiє, дощик не сiє. Ой!

Дiдуню наш бiленький, дiдуню наш рiдненький! Та куди ж ви вiд нас вибираєтесь, та куди ж ви вiд нас виряджаєтесь? Що то за горе, що то за сум, що то за жаль?

Чи ж ми вам, дiдуню, надоїли, що ви з нами жити не захотiли? Хто ж нас тепер приголубить, хто приласкавить, хто пожурить?

Хто ж нас, дiдуню, буде учити, як у свiтi жити? Нi на якiй дорозi вже вас не стрiнемо, нi на якiй стежцi не спiткаємо. Горе нам без вас, сум i печаль! Ой!

Весiлля – це найбiльше свято для українцiв, це вишнiй закон живого, який успадкували Лада i Ладо, i за їхнiм прикладом дiвчина i хлопець прагнуть взаємної любовi.

Пiсля свята урожаю 23 вересня i свята весiлля Свiчки в нiч з 23 на 24 вересня починається сезон весiль, який тягнеться аж до 21 грудня. За рiк, починаючи з Рiздва, на Великдень i на Зеленi свята молодi люди, якi досягли певного вiку, пiдшуковують собi пари, i коли засилають сватiв, то вже, напевне, знають, що матимуть згоду. Дiвчина може виходити замiж у 16 рокiв, а хлопець женитись у 18. Проте бажано, щоб дiвчина брала шлюб у 18, а хлопець у 25-30 рокiв. Перед одруженням юнак повинен вiдслужити в армiї, здобути професiю, завдяки якiй зможе утримувати сiм'ю. До взяття шлюбу молодi (i хлопець i дiвчина) повиннi з усiх сил утримуватись вiд зайвого пиття хмiльного i курiння. Перед самим шлюбом треба пройти медичне обстеження з аналiзами кровi.