Джейн Остин - Гордість і упередження і зомбі

— Ліззі, доню, на два слова.

Елізабет змушена була піти.

— Лишімо їх наодинці, — сказала мати, щойно за Елізабет зачинилися двері. — Ми з Кітті посидимо нагорі в моїй кімнаті.

Елізабет вже й не намагалася сперечатися з матір’ю, а просто тихо дочекалася, доки мати з Кітті підуть, і повернулася до вітальні.

Однак плани місіс Беннет того дня провалилися. Бінґлі був чарівний, та тільки все ніяк не освідчувався в коханні її доньці. Він був люб’язний і прикрашав собою будь-яке товариство, а також зносив недоречну нав’язливість матері та її безглузді репліки з терпінням і розважливістю, за що її доньки були безмежно вдячні.

Його навіть не довелося припрошувати лишитися на вечерю. Було домовлено — передовсім завдяки його власним зусиллям і наполегливості місіс Беннет, — що наступного ранку він завітає до них знову, щоб постріляти з її чоловіком перших осінніх зомбі.

Після того дня Джейн вже не наполягала, що до нього байдужа. Сестри взагалі й словом не прохопилися про Бінґлі. Елізабет лягла спати із радісною певністю, що ця історія добігає щасливого кінця — якщо, звісно, містер Дарсі не повернеться невчасно. Утім, вона підозрювала, що він змирився із залицяннями Бінґлі до Джейн.

Бінґлі дотримав слова. Цілий ранок вони з містером Беннетом відстрілювали перших нечестивих, що тягнулися на південь у пошуках м’якшої землі. Містер Беннет відвів гостя на північне лонґборнське поле, де вони майже годину розставляли пастки, які він сам розробив. Як приманку, в капкан закладали цвітну капусту. Вряди-годи з лісу, що оточував поле, вибрідав якийсь зомбі, на якого за гілками вже чигали містер Беннет і містер Бінґлі. Живі спостерігали, як мертвий, помітивши цвітну капусту, вирішував, що то ласі мізки, й тягнувся до них. Коли капкан змикався на його руці, чоловіки вискакували зі сховку й забивали потвору прикладами мушкетів, пострілом чи вогнем.

На подив містера Беннета, Бінґлі виявився приємним співрозмовником. Він не був ані манірний, ані пихатий і не давав жоднісіньких підстав ані для насмішок, ані для обуреної мовчанки. Містер Бінґлі ж, своєю чергою, ще ніколи не бачив містера Беннета таким товариським. Звісно, вони разом повернулися на обід, і по обіді місіс Беннет знову заповзялася відігнати всіх подалі від нього і Джейн. Елізабет мусила написати листа, тож після чаю усамітнилася у маленькій вітальні.

Коли вона дописала листа й повернулася до товариства, то застала сестру й містера Бінґлі при каміні — вони, здавалося, поринули у щиру розмову. Навіть якби вона не мала жодних підозр, то здогадалася б про все, коли вони рвучко повернулися на звук і відсахнулися одне від одного. Їм було ніяково, а їй — ще гірше. Жодна з сестер не промовила ані слова. Елізабет ладна була повернутися й вийти, коли Бінґлі, що, як і Джейн, спершу сів, рвучко підвівся, прошепотів кілька слів і вибіг з кімнати.

Джейн ніколи не приховувала від Елізабет звісток, які її потішили б, тож вона одразу пригорнула сестру й схвильовано сказала, що вона — най-щасливіша жінка на світі.

— Це аж занадто, — додала вона, — аж занадто. Я цього не заслуговую. Чому ж не всім так щастить?

Елізабет привітала її. Вона так хвилювалася, що ледве могла передати свої почуття словами, але від того Джейн стало ще радісніше. Проте вона не дозволила собі лишитися з сестрою і не сказала й половини того, що хотіла.

— Треба негайно розповісти матері! — вигукнула вона. — Я не переживу, якщо вона почує це від когось іншого. Бінґлі пішов до батька. Ліззі, я така рада, що це принесе стільки втіхи цілій родині! Як можна витримати стільки щастя!

І вона помчала нагору, де мати сиділа з Кітті.

Елізабет лишилася на самоті. Вона могла тільки порадіти з того, що справа, яка стільки місяців бентежила цілу родину, нарешті владналася, та ще й так стрімко.

Тієї миті Ліззі майже не жалкувала, що втратила найнадійнішу помічницю на полі бою, найближчу людину і єдину сестру, яка не завдавала їй прикростей різними дурницями. Її охопило відчуття цілковитого тріумфу. Попри надмірну обачність Дарсі й плітки міс Бінґлі, ця справа завершилася щасливо й мудро.

За кілька хвилин, після короткої й посутньої розмови з батьком, до неї приєднався Бінґлі.

— А де ваша сестра?

— Вона піднялася до матері. Напевно, спуститься за якусь мить.

Причинивши двері, він підійшов до неї і прийняв найкращі побажання та привітання від своєї майбутньої сестри. Елізабет від щирого серця тішилася майбутньому союзу і цього не приховувала. Вони тепло потисли одне одному руку. І доти, доки не спустилася сестра, Елізабет вислуховувала, який Бінґлі щасливий і яка Джейн прекрасна. Бінґлі бракувало вишколу в бойових мистецтвах, та Елізабет не сумнівалася, що вони будуть щасливі, адже в усьому іншому вони були дуже подібні одне до одного.