Гелий Аронов - На байдарці - за снагою

- Вперед!

За годину з'являються одна за одною дві гірші стоянки. Капітани байдарок, кидаючи зацьковані погляди на Адмірала, мовчать і продовжують шлях.

Тим часом пейзаж неухильно і дуже швидко починає псуватися. Спочатку відступає до обрію, а потім зовсім зникає ліс. Сходить нанівець чагарник. Заманливо пологі береги починають підвищуватись, і нарешті річка опиняється між двома пасмами абсолютно голих скель.

О пів на дев'яту ландшафт стає зовсім уже зловісним. Правда, правий берег пологий, але і з води видно, що там чорна трясовина. На скелі ж лівого берега не те що байдарки витягти, на них досвідченому альпіністу дивитися мерзлякувато...

Адмірал сильними гребками посилає свою байдарку вперед і вся група з тугою спостерігає, як метрах в трьохстах він метушливо пристає то до одного берега, то до іншого, як в'язне у прибережному багні або, в кращому випадку, відганяє гучним басом череду корів, що невідомо звідки тут узялася, скрутно хитає головою, плигає в судно і мчить далі.

Без чверті десять адміральський силует чітко вимальовується на фоні велетенського холодного місяця, і лунає переможний лемент: «Зе-е-мляяя!»

Кавалькада повільно і втомлено підходить до облюбованого начальством місця.

Стоянка справді нічого. Лісу, правда, не видно, палива - теж. Найближчі кущі, ні, кущики - метрів за двісті. Але дуже, дуже багато слідів перебування корів, коней, гусей і ще якихось невідомих, але, судячи з конкретних ознак, дуже великих травоїдних тварин.

Та вибирати не доводиться. Швидше б розбити намети, розпалити багаття і (ой, не кажіть) зварити чого-небудь!

Раптом з усією неминучістю і грізністю постає черговий закон стоянки: байдарки мають бути витягнуті! (Стомилися ж!) Мають! (Та що з ними трапиться?) Бути! (Прив'язати і все...) Витягнуті!!!

Законовідступників, які намагалися обійти це правило, сила-силенна. І жоден не закінчив життя своє щасливо. Зараз вони сидять влітку в запилених містах або скніють в ролі «піжамників» у Гантіаді й мучать себе запізнілим каяттям...

Залишити байдарку на плаву, лише прив'язати її? Це звичайно, зручно. Набагато зручніше, ніж тягти мокре, а від цього ще важче судно, сковзаючись у слизькому прибережному мулові або наступаючи в темряві всією своєю 110-кілограмовою масою (70 кілограмів власної маси плюс 40 кілограмів маси байдарки) на гостре каміння. І прив'язати байдарку можна. Так ви і робите 56 разів. Але на 56-й раз байдарка відв'яжеться (сама!) і сплавиться вночі на тридцять дев'ять кілометрів, поки не наштовхнеться на міст, де її вранці знайдуть зраділі до безтями хлопчаки і швидко доведуть до певної кондиції.

А якщо навіть вам пощастить і байдарка виявиться покірною й стоятиме на приколі, то хлопчаки знайдуться не за тридев'ять кілометрів. Цих шибеників і на місці вистачає. Вони прийдуть узавтра вдосвіта, коли ще весь табір міцно спатиме.

Як тільки хлопці побачать байдарки, що мирно похитуються на воді, то спочатку захоплено охнуть, а потім несміливо заберуться в човни.

Перша байдарка потоне звичайнісінько - «кільнеться». Правда, трапиться це на досить глибокому місці. Але скільки радості буде потім, коли, доклавши максимум зусиль, ціною семигодинних виснажливих робіт ви нарешті витягнете байдарку і переконаєтесь, що вона ціла і неушкоджена!

Друга байдарка затоне більш трагічно. Тицьнувши пальцем у байдарку, Петько висуває сміливе припущення, що вона гумова. Вовка таким самим способом обстежує борти і висловлює не менш сміливе припущення, що вони зроблені з особливого «гнучкого» металу. Суперечку вирішує Грицько, який точно визначив, з якого матеріалу зроблена байдарка: «Барахло!» Але на відміну від своїх колег Грицько штрикнув у байдарку розкритим ножиком. Хлопці з човна встигають вискочити і зникають миттєво й нечутно.

Безперечною втіхою при цьому варіанті є те, що байдарка потопає в неглибокому місці, звідки дістати її неважко.

Лише надто жовчна людина докорятиме хлопчакам у зловмисному вчинку. Адже треба бути надто байдужою і нечутливою колодою, щоб не поцікавитися, що то за чудові човни. Ні, хлопців звинувачувати не можна.

Але чи буде від того вам веселіше?

Існує ще з півдесятка причин, з яких намір залишити човни на плаву має кваліфікуватися як неприпустима легковажність. Раптова нічна злива, яка затопить байдарку, - далеко не найстрашніша з них. Але перераховувати їх, очевидно, немає потреби, бо непорушність цього закону очевидна.

Наступний закон стоянки легкий і непереобтяжливий. Саме тому про нього часто забувають. Потім жорстоко каються. Щоб потім знову забути про нього. І знову докоряють собі. Лише Найвища Байдаркова Мудрість, що приходить згодом, робить цей закон рефлекторним. А він всього-навсього гласить: «Обстеж стоянку перед тим, як її залишити».