Джером Джером - Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]

— У тебе тільки десять хвилин, — попередила його дружина. — Швидше снідай!

— Я хотів би хоч раз мати змогу висловитись до кінця, — поскаржився містер Корнер.

— До кінця ти ніколи не доберешся, — переконано сказала місіс Корнер.

— Я хотів би хоч спробувати, — зітхнув чоловік. — Може, цими днями…

— Як тобі спалося, люба? Я забула в тебе спитати, — звернулася місіс Корнер до своєї щирої приятельки.

— Першу ніч у незнайомому місці я завжди сплю неспокійно, — відповіла міс Грін. — А крім того, я ж була трохи збуджена виставою.

— Я волів би, щоб чарівне мистецтво цього драматурга ми побачили в кращому зразку, — промовив містер Корнер. — Коли так рідко ходиш до театру…

— Треба ж людині розважатись, — урвала його дружина, а її приятелька додала:

— Правду кажучи, я ніколи в житті так не сміялась!

— І справді було кумедно. Я й сам сміявся, — визнав містер Корнер. — Але все-таки мушу зауважити, що брати пияцтво як тему…

— Він не був п'яний, — заперечила місіс Корнер, — а тільки трохи під чаркою.

— Люба моя, — поправив її чоловік, — він же на ногах не міг стояти!

— Зате був куди кумеднішим, ніж дехто з тих, хто може стояти, — не поступилася дружина.

— Цілком можливо, люба Емі,— пояснив їй містер Корнер, — що хтось може бути кумедним і не напившись, а хтось інший може напитись і не…

— О, чоловікові не вадить деколи випити, — заявила місіс Корнер.

— Люба моя…

— Тобі, Крістофере, теж би іноді не завадило.

— Мені хотілося б, щоб ти не казала того, чого насправді не думаєш, — зауважив містер Корнер, простягаючи порожню чашку. — Якби хтось почув тебе…

— Найбільше мене обурює, коли кажуть, ніби я кажу те, чого не думаю, — заявила місіс Корнер.

— Нащо ж ти тоді так кажеш? — здивувався чоловік.

— Бо я… бо я справді так думаю.

— Не можу повірити, люба, ніби ти справді думаєш, що мені не завадило б напитись, нехай навіть лиш іноді.

— Я не казала напитись, я казала випити.

— Але ж я випиваю… в помірних дозах, — пробував відборонитись містер Корнер. — «Поміркованість у всьому» — такий мій девіз.

— Знаю, — відповіла місіс Корнер.

— Всього потроху й нічого… — цим разом містер Корнер сам себе урвав. — Боюся, що нам доведеться відкласти цю цікаву дискусію до іншої нагоди, — сказав він, підводячись. — Якщо ти не заперечуєш, люба, я б хотів переговорити з тобою в коридорі. В мене є кілька побутових запитань…

Господар і господиня протиснулися повз гостю й причинили за собою двері. Міс Грін лишилась за столом і їла собі далі,

— Я саме це й мала на увазі,— втретє зауважила місіс Корнер через хвилину, знов сідаючи за стіл. — Я б віддала все… все на світі,— палко додала вона, — аби тільки Крістофер став більше схожим на звичайного чоловіка.

— Але ж він завжди був таким… таким, як і зараз, — нагадала їй щира приятелька.

— О, звичайно, під час заручин кожна дівчина хоче, щоб її чоловік був сама досконалість. Але я не думала, що він таким і залишиться.

— А як на мене, то він дуже добрий і симпатичний молодик. Ти просто сама не знаєш, чого тобі хочеться.

— Я знаю, що він добрий, — погодилася місіс Корнер, — і я дуже люблю його. Але якраз через це й не хочу за нього червоніти. Я хочу, щоб він став справжнім чоловіком, щоб він робив те, що й інші чоловіки роблять.

— А хіба всі звичайні чоловіки лаються й інколи напиваються?

— Авжеж, — авторитетно заявила господиня. — Кому ж це подобається чоловік-лемішка?

— А ти хоч бачила коли-небудь п’яного? — поцікавилась щира приятелька, відкусуючи шматочок цукру.

— Скільки завгодно, — відповіла місіс Корнер, злизавши з пальців повидло.

Це означало, що за все своє життя вона разів із шість побувала в театрі, вибираючи переважно найлегші форми англійської драми. А коли їй уперше довелося побачити це в реальному житті, що сталось рівно через місяць (на той час учасники вищенаведеної розмови вже й забули її зміст), місіс Корнер була вражена більше за будь-кого.

Як це сталося, містер Корнер ніколи так до кінця й не зрозумів. Він був не з тих, кого наводять для прикладу на лекціях про користь тверезості. Свою першу чарку він вихилив так давно, що тепер уже й не пам'ятає, коли це було, і відтоді чого тільки не пив з найрізноманітніших чарок. Але ще ніколи не бувало, щоб він вийшов — або відчув спокусу вийти — за межі своєї улюбленої чесноти — поміркованості.

— Перед нами стояла одна пляшка бордо, — часто згадував потім містер Корнер, — і він сам більшу частину її й випив. Потім він дістав ще одну невеличку зелену фляжку — як він пояснив, цю штуку роблять із груш, у Перу її спеціально держать для дитячих свят. Звісно, він міг і пожартувати, але все-таки я ніяк не можу взяти втямки, як одна чарка… Невже я випив більше, ніж одну чарку, поки він говорив? — Це питання невідступно переслідувало містера Корнера.