Джером Джером - Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]

Близько сьомої години ранку сонячне проміння, що освітило кімнату, примусило містера Корнера спершу кліпнути, тоді позіхнути, а потім напіврозплющити одне око.

— Зустрічай день усмішкою, — сонно промурмотів містер Корнер, — і він…

Раптом містер Корнер випростався і розглянувся. Це не ліжко. Під ногами валяються скалки глечика і склянки. Перекинута гірчичниця й роздушене яйце надають скатертині незвичного вигляду. Голова чогось аж гуде. У містера Корнера було таке враження, наче хтось пробував зробити з нього салат, та ще й надміру щедро заправивши гірчицею. Увагу його привернув якийсь шелест біля дверей.

У трохи прочинених дверях видніло зловісно серйозне обличчя міс Грін. Містер Корнер підвівся. Міс Грін прошмигнула в кімнату і, причинивши двері, зіперлася на них спиною.

— Сподіваюся, ви знаєте… чого наробили? — почала міс Грін.

Говорила вона таким замогильним голосом, що бідного містера Корнера аж морозом обсипало.

— Я починаю пригадувати, але не… не дуже виразно, — признався він.

— Ви прийшли додому о другій годині ночі п’яний… просто як хлюща, — повідомила його міс Грін. — І зчинили таку бучу, що розбудили піввулиці.

З пересохлих губів містера Корнера зірвалось болісне зітхання.

— Ви вимагали, щоб Емі приготувала вам гарячу вечерю.

— Я вимагав? — містер Корнер перевів погляд на стіл. — І вона… вона приготувала?

— Ви так розходилися, — пояснювала міс Грін, — що перелякали нас усіх, усіх трьох. — Дивлячись на страдницьку постать перед собою, міс Грін насилу могла повірити, що лише кілька годин тому цей чоловік міг нагнати на неї неабиякого страху. І тільки усвідомлення обов’язку стримувало її в цю хвилину від сміху. — А коли ви сиділи тут і вечеряли, — безжально вела далі міс Грін, — то примусили Емі принести господарські книги.

Містер Корнер був уже на такій стадії, коли нічому не дивуєшся.

— Ви повчали її, як треба хазяйнувати. — В очах щирої приятельки господині блиснув вогник. Але містер Корнер зараз не помітив би навіть спалаху блискавки.

— Ви сказали їй, що вона не вміє додавати, і примусили її повторювати вголос таблицю множення.

— Я примусив її…— В тоні містера Корнера не було й знаку емоцій, наче його цікавили самі голі факти. — Я примусив її повторювати таблицю множення?..

— Множення на дев’ять, — уточнила міс Грін.

Містер Корнер сів на стілець і втупився скам’янілим поглядом у майбутнє.

— Що ж робити? — промовив він. — Вона ніколи не простить мені, я її вже знаю. А ви не дурите мене? — скрикнув він з раптовий проблиском надії.— Я справді зробив це?

— Ви сиділи на цьому самому стільці, де й тепер сидите, і їли варені яйця, а вона стояла напроти вас і відповідала множення на дев’ять. А під кінець, побачивши, що ви заснули, я переконала її піти спати. Була третя година ночі, і ми думали, що ви не будете заперечувати.

Міс Грін підсунула стілець, сіла і, спершись на лікті, подивилась через стіл на містера Корнера. В очах у щирої господининої приятельки тепер уже виразно заграли бісики.

— Але ви більше ніколи такого не зробите, — додала міс Грін досить упевнено.

— Ви думаєте, вона простить мені? — спитав містер Корнер.

— Ні, не думаю, — відповіла міс Грін, і від тих слів обличчя містера Корнера знов поблідло. — Я думаю, що найкращим виходом буде, коли ви простите їй.

Ця думка навіть не розважила його. Озирнувшись, міс Грін переконалася, що двері зачинено, і хвильку прислухалась, чи не чути кого поблизу.

— Пригадуєте нашу розмову за сніданком, — задля більшої остороги міс Грін говорила пошепки, — у той перший ранок, коли я тільки приїхала до вас у гості? Емі тоді ще сказала, що краще б вам інколи випивати.

Так, так, він починав потроху пригадувати. Але ж вона сказала «випивати», а не «напиватись»! Містер Корнер ще більше похнюпився.

— Ну, так ви ж тільки «випили», — хилила далі на своє міс Грін. — А крім того вона не мала на увазі «випивати». Вона мала на увазі по-справжньому напиватись, тільки не хотіла прямо сказати. Після того, як ви пішли, ми ще розмовляли з нею про це. Вона сказала, що віддала б усе на світі, аби тільки ви стали більше схожим на звичайного чоловіка. Це такий у її уявленні звичайний чоловік.

Недогадливість містера Корнера дратувала міс Грін. Вона перехилилася через стіл і труснула його:

— Невже ви не розумієте? Ви зробили це навмисне, щоб провчити її. Це вона повинна просити у вас пробачення.

— Ви так думаєте?..