Перших кілька годин ми з Гаррісом справді були сповнені піднесення. Ми заспівали пісню про цигана і захоплювались тим, яке чудове в нього життя: відкрите бурям і сонцю, як він насолоджується кожним подихом вітру і дощем і як сміється з тих, хто всього цього не любить.
Джордж дивився на речі більш розсудливо і не розлучався з парасолькою.
Перед сніданком ми натяти парусину і не знімали її протягом усього дня, залишивши тільки невелику шпаринку на носі човна, щоб можна було вправлятися з веслом і дивитися, що там робиться попереду. Так ми пропливли дев'ять миль і зупинилися на ночівлю трохи нижче Дейського шлюзу.
Скажу відверто, той вечір був не дуже веселим. Дощ лив без упину. Все в човні намокло і стало липким. Вечеря також не вдалася. Коли не дуже хочеться їсти, достатньо якогось шматка холодного пирога з яловичиною, щоб насититися. Мені хотілося оселедців і котлет, Гарріс щось пробурмотів про камбалу під майонезом і віддав свій шматок пирога Монморенсі, який також від нього відмовився і, ображений такою пропозицією, вмостився на іншому кінці човна.
Джордж попросив нас не згадувати ні про які делікатеси, принаймні доти, доки він не запхає в себе свій шматок холодної вареної яловичини, ще й до того ж без гірчиці.
Після вечері ми сіли грати в карти, ставлячи по одному пенні. Грали ми десь із півтори години. Джордж виграв чотири пенси (йому завжди щастить у картах), а ми з Гаррісом програли рівно по два пенси.
Тоді ми вирішили припинити грати, Гарріс сказав, що коли надміру захоплюєшся, починає з'являтися нездоровий азарт. Джордж запропонував продовжити, щоб ми спробували відігратися, але ми з Гаррісом вирішили не випробовувати долю.
Після цього ми зробили собі пуншу, сіли і завели розмову. Джордж розповів про одного свого знайомого, котрий кілька років тому вирушив у подорож річкою, і однієї такої самої, як і зараз, ночі йому довелося спати в мокрому човні. Після того він схопив ревматизм, і вже нічого не могло його врятувати: десять днів потому він помер у страшенних муках. Джордж сказав, що він був досить молодим чоловіком і саме збирався одружитися. Він сказав, що це одна з найсумніших історій, які він тільки знав.
Це нагадало Гаррісові про його приятеля, котрий пішов добровольцем на військову службу. Однієї дощової ночі в Олдершоті вони спали в наметі.
— Так само, як і зараз, усю ніч ішов дощ, — сказав Гарріс, — а на ранок він прокинувся калікою на все життя.
Гарріс сказав, що коли ми повернемося до Лондона, він познайомить нас із ним. Від одного його вигляду серце кров'ю обливається.
Звісно, наша розмова зайшла про такі приємні речі, як ішіас, лихоманка, застуда, запалення легень та бронхіт, Гарріс сказав, що, зважаючи на те, що поблизу в нас немає лікаря, було б дуже прикро, коли б хто-небудь з нас цієї ночі серйозно захворів.
Після такої розмови нам захотілося розважитися, і я запропонував, щоби Джордж дістав своє банджо і спробував зіграти нам щось веселеньке.
Мушу сказати, що припрошувати Джорджа не довелось. Він не став лепетати усіляких дурниць про те, що залишив інструмент удома, чи щось на зразок того. Він одразу ж дістав своє банджо і почав награвати «Чорні очі».
До того вечора мелодія «Чорні очі» завжди видавалась мені досить-таки простенькою. У Джорджевому виконанні вона звучала так тужливо, що я був просто вражений.
Що далі вона звучала, то все більше мене з Гаррісом охоплювало бажання кинутися одне одному на шию і розридатися. Але, з неймовірними зусиллями, ми все ж таки стримали сльози, що наверталися на очі, і мовчки слухали цю надзвичайно сумну мелодію.
Коли Джордж дійшов до приспіву, ми навіть зробили відчайдушну спробу розвеселитися. Ми знову налили собі пуншу і підхопили пісню: Гарріс тремтячим від переживань голосом заводив, а ми з Джорджем підспівували за ним:
Ой, очі-очі, чорні дівочі,
За що страждати змусили ви?
Чи ж не кохав я вас літньої ночі,
Чи ж…
Тут ми не втрималися. У тому пригніченому стані, в якому ми перебували, витерпіти ту непередавану чуттєвість Джорджевого супроводу було неможливо, Гарріс розплакався, як мале дитя, а собака так завив, що я аж злякався, щоб у нього, бува, не розірвалося серце чи не вискочила щелепа.
Джордж хотів перейти до наступного куплету. Йому здавалося, що коли він краще налаштується на мелодію і виконуватиме її не так вимушено, вона не буде такою тужливою. Однак більшість була проти такого експерименту.
Читать дальше