Більґе Карасу - Сад спочилих котів

Він подумав про ліниву рибку, яка плаває від моря до моря зі швидкістю акули, навіть не ворушачи плавниками, а всього-на-всього вп’явшись у живіт цієї величезної хижої рибини присоском, який має на голові… Чоловік не знав достеменно назви птахи, яка кричить на тополях, а цієї рибки — і поготів. Здається, якось «рем» чи «ремо»…

водночас він зауважував, що знову

проминає базар

Народ тягнувся відусіль та навсібіч. Куди тільки не рушали автобуси: на Сазли, на Мадрабаз, на Куюлу, на Аріфкой, або збиралися рушати: поспішаймо, поспішаймо…

він поволі блукав у тиші

Дрімаючи в автобусі, чоловік перенісся з цього далекого від моря містечкового базару, обсадженого тополями, у сонні марева, переплетені зі спогадами; чи він ще дужче заціпенів у цьому бурхливому шумі замість того, щоб прокинутися?

він дивиться на самого себе, як блукає базаром

від

краю до краю, дивиться звідкілясь з-за його меж

так, наче знімає на камеру фільм

Він зупинився навмання посеред шуму. Його обабіч обліпили руки; помічники водія — ще зовсім діти — поприлипали йому до ніг. Пропонували їхати в Гердіре, Бальтепе, Боздур, Султаешігі та Кушлар. Але не встиг він і вимовити: «Я в Сазанде…», як його відштовхнули, наче якийсь непотріб, і озеро шуму розпростерлося далі. Чоловік спробував проштовхатися крізь юрмисько вперед; спирало дух.

він спустився сходами на базар. Окрім неділі, базарного дня, окрім суботи та понеділка, себто передбазарного дня, коли привозять товар, та післябазарного, коли вигрібають і вивозять сміття, якось посеред тижня, коли базар безлюднів, залишаючись без прилавків, кіосків, підпор та сонцезахисних тентів, він від краю до краю

Тепер потрібно було рятуватися від людей, які тягнули його в різні боки, чіпляючись звідусіль. Він більше не повторював: «Сазандере» та йшов далі в глиб вокзалу посеред спеки, запаху мастил та нестримного шуму.

від краю до краю поволі блукав у тиші. Він спостерігав за собою з верхівки сходів та з вулиці. Віяв вітер. Наганяв дощ. Здіймалася курява, пилюка набивалася в штаньки, рукава, вуха та волосся. Він вибирався на бетоновані вали, де виставляли напоказ товари, поволі блукав безбазарним базаром від краю

У найгарячішому місці автовокзалу, справжнісінькому згустку запахів поту й мастила, якісь незнайомці, ніби сварячи, показали йому, як пройти до трьох автобусів, що стояли в найглухішому закутку. Хоч і здалека, він зауважив три автобуси на Сазандере; туди й попрямував.

від краю до краю; він блукав, і тримав це у свідомості настільки ж, наскільки й бачив, як оком камери спостерігає сам за собою звідкілясь здаля, з-за базару, з горішніх вулиць. Чоловік за базаром, себто він, знімав фільм про самотнього чоловіка, що вештався від краю до краю тим безлюдним, тим безголосим простором; базаром від краю до краю

Шум закладав вуха до глухоти. Підійшовши до вказаного місця, він побачив, як один із трьох автобусів, наче в німому кіно, нечутно відбув. Чоловік хотів побігти за ним. Та ціле юрмисько, що товклося на автовокзалі, ніби зумисне заступило йому дорогу.

від краю до краю вештаючись в тім безлюднім безголоссі, він зненацька відчув, як пісенька, котру один з його друзів любив десятки разів виспівувати в юності, дійшла йому до свідомості… Чим вітер дужчає на морі, тим хвилі… Хоча й пісня мала такий початок, у ній ішлося про те, як тополі, тополі за Аксараєм [7] Аксарай — один із районів кварталу Фатіх у Стамбулі. (Прим. перекладача). кидають тінь. Базар було обсаджено тополями зі всіх боків. Височенними тополями, тремкими, шарудливими. Нескінченний базар застиг у німоті, і крім дощового вітру, його більше нічого не турбувало; на тім широкім просторі від краю до краю

Він спробував закричати, але, немов уві сні, не чув власного голосу. Поки він дістався платформи, на ній залишився один-єдиний автобус. Геть захеканий, запитав водія: о котрій той виїздить.

— Автобус не рушатиме, — відповів водій. — Він нікуди не їде.

Чоловіку перехопило дух від люті. Глибоко ковтнувши повітря, він спершу затнувся, відтак розпачливо запитав:

— Щойно тут стояло три автобуси. Куди поїхали два інших?

— Куди поїхали? — перепитав водій, усім видом показуючи, який здивований цим запитанням. — Один — до Гюндюзлю, другий — до Аріфкоя.

розділяючи це базарне безлюддя уявною лінією по діагоналі, він блукає по ньому від краю до краю та знову спостерігає за самим собою з-за базару, з вулиці, озброєний точністю лінз; аж раптом він помітив, що чоловікові, який блукає посеред куряви в цій смертельній тиші, й на гадку не спадає море. Але він зауважує це, як той чоловік, що дивиться з вулиці, чи як — той, що від краю до краю