Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

— Злодії!!! Ратуйте, люди добрі, ратуйте!!!

Ілько щосили дременув услід за Ногавичкою. Тут завгоспові треба було набрати терпіння і йти собі спокійно. Але страх сильніший за здоровий глузд. Він підхопив Ногавичку за ноги і щосили поніс між рядами.

— Рятуйте!!! — не роздумуючи, де злодії, кричали перелякані жінки.

Якийсь кривий дід підставив Ногавичці під ноги палицю, і славний прирічанець простягнувся кілька метрів на череві по землі.

Лєтрик, що шалено мчав за Ногавичкою, спіткнувся об розпростерте тіло і сам полетів. А далі, не розбираючи, де злодії, а де чесний народ, продавці і покупці лупили один одного чим попало. Особливо старався кривий дід.

Скориставшись метушнею, Ногавичка вужем виповз з-під купи тіл і, не розбираючи дороги, прожогом вилетів із базару, далі дременув вулицями.

Вже хотів було зупинитись, коли за спиною загупали бруківкою чиїсь металеві кроки.

“Здоганяють”, — майнуло в голові.

І поніс страх далі вуличками, перевулками. А гупотіння все ближче. Зібравши останні сили, Ногавичка влетів у якийсь двір, хряснув за собою хвірткою і впав, знеможений, під ворота. Не встиг перевести подих, як у хвіртку затарабанили.

“Все!” — подумав завгосп.

І вмить перед знаменитим прирічанцем промайнуло все його свідоме і несвідоме життя.

— Господи, дай хоч легкої смерті! — глянув скорботно у небо.

— Петре Семеновичу, — почулося з вулиці тяжке дихання Лєтрика. — Та відчиніть же, пустіть і мене.

Однак Ногавичка не встиг відкрити Лєтрикові браму в рай — із-за рогу будинку, погойдуючи ситим черевом, повільно виліз величезний, як теля, псюга. Загарчав погрозливо і попрямував до воріт.

— Я не кусаюся, — щиро зізнався собаці Ногавичка. — Не бійся мене, добра псино, — приклав у знак своїх мирних намірів до серця руку.

Однак, якщо все живе й пішло від Бога, то собака достеменно від чорта. Пес і не заглянув у душу завгоспові. Оскалив зуби, гаркнув і стрибнув, а Ногавичку в одну секунду якась невідома сила викинула, немов м’яч на гостроконечну огорожу, до всього ще й обплетену колючим дротом. Не встиг завгосп зойкнути, як руки Лєтрика уже потягли його до себе на тротуар.

Радіючи з такого щасливого кінця, Ногавичка неспогадано із жахом помітив, що добрий шмат його модерних штанів із гербом покійниці-монархії переможно розвіюється на одному із списів огорожі. Глипнув перед себе — все ніби гаразд. І тільки коли відчув, як вітер північний змінних напрямків починає допікати місце, яке ледве пережило канчуки мадярських і чеських жандармів, зрозумів усе.

— Будь добрий, зніми, — показав Ількові на шмат штанів, що стирчав на огорожі, — може, стара пошиє хоч сорочку Йоськові.

Сам же зняв піджак, закрив ним пробоїну і пов’язав рукави на череві…

На щастя, метрів зо двісті від злощасного двору, розкинувся старий, зарослий, давно вже не доглянутий парк. Туди й вирушила прирічанська місія.

Тільки зайшли у зарослі бузку, Ногавичка закам’янів. Запитуюче глянув на Лєтрика, мацнув себе з лівого боку і полегшено зітхнув.

— Слава тобі, Господи, хоч гроші не загубив.

— Які гроші? — поцікавився Лєтрик.

Одразу збагнув завгосп, що дав маху, але відступати, та ще й у порваних штанях, було уже нікуди.

— Розумієш, Ільку, — дурнувато усміхнувся, чинячи із себе такого собі простачка. — Від рота скибку урвав, копійку до копійки складав, аби Йоськові костюм нині купити. Сором на все село: син завгоспа, а ходить у дранті, — безбожно брехав Ногавичка.

Проте Лєтрик був не з тих, що словами красними годуються.

— Ви мені, Степановичу, памороки в голову на наганяйте, — відрубав долонею. — Або зичите гроші і йдемо творити діла, а ні — збираймося одразу в темницю.

Хапаючись за соломинку, Ногавичка лукаво запитав:

— Як же ми підемо творити діла, коли в мене біда? — завгосп для переконливості заголив піджак.

— Не майте клопоту, — заспокоїв Лєтрик. — Я піду сам, а Ви почекаєте тут. Владнаю діла, діждемося ночі, а тоді додому.

Ногавичка безнадійно махнув рукою і сказав:

— Пиши розписку!

Лєтрик, аби догодити завгоспу, швидко накарлючив: “Я, дурний Ілько, зичу гроші від Ногавички в сумі 800 рублів, їх зобов’язуюсь вернути протягом тижня”.

Ногавичка уважно прочитав, послинив олівця і написав резолюцію: “Дурним грошей не довіряють”.

Лєтрик вийняв чистий аркуш і зі злості намережив: “Я, розумний Ілько, зичу гроші…” і далі по тексту.

Ногавичка і на цей раз довго вивчав розписку й знову наклав резолюцію: “Розумний грошей не поверне”.