Чак Поланік - Чарівна ти

— Але як вам вдалося звільнитися? — наполягала Пенні.

Баба урочисто торкнулася себе.

— Я змінила одне задоволення на інше. Я пригадала, якою красунею була моя мати, як я її обожнювала. І закричала.

Пенні ахнула.

— Через піхву?

Баба ледь не кричала:

— Дитинко, ти можеш виштовхувати енергію з будь-якого отвору свого тіла!

Пенні ковтнула варива та розмірковувала над цією думкою.

— Це, — промовила секс-чаклунка, витягаючи щось зі своєї вологої середини, — це все, що залишилося в мене від мами. — Вона тримала коричнювату, схожу на поліроване дерево чи нелакований олівець річ, та повільно її витягувала. Коли витягла повністю — наче хтось сьорбнув. — Це найдовший її палець, — хрипким голосом пояснила Баба. — Я відрізала в неї палець, коли дикі тварини зжерли решту. — Вона простягнула палець Пенні, щоб та подивилася. Палець лощився від вологи, його поверхня була вся в зморшках. На покритому струпами кінці знебарвлений ніготь. З іншого, ширшого кінця стирчала пожовтіла роздроблена кістка. Палець на дотик здавався теплим і живим, з важким ароматом природних соків Баби. Навіть у тьмяному світлі печери він здавався прекрасним.

Пенні зважила реліквію на долоні. Засмутившись, пригадала свою оголену матір, яка розкинулася на ліжку, намагаючись вирватися з еротичних пут на горищі в Небрасці. Щось тараторячи в нестерпній сексуальній агонії, вона корчилася на простирадлах, немов збуджена дика тварина. Пенні охопив відчай.

Коли Пенні захотіла повернути скарб, Баба не простягнула за ним руку. Натомість вигнула спину та виставила вперед свій старезний лобок. Відчувши бажання секс-майстрині, Пенні плюнула на палець, щоб зволожити його, а потім ткнула його вузлуватим кінцем у самісінький центр білого як сніг волосся. Коли вона сміливо засунула його на місце, стара задихалася від задоволення.

— Саме це я й маю вселити в тебе, — клялася стара. — Я врятувалася завдяки тому, що спрямовувала зневагу Макса назад, на її джерело. Коли я прийшла до тями, він пішов, диявол, а разом з ним зникло багато моїх улюблених іграшок. — Те, що Макс поцупити не зміг, відтворив із пам’яті — наприклад, настоянки з трав для його бісівських клізм і бальзамів. — Так само, як куля рикошетом відбивається від скелі. Так само, як луна відображується від стіни каньйону. Ти повинна спрямовувати його енергію в інше русло.

Одного з останніх виснажливих днів у печері Пенні поставила вбік свій чай та почала нишпорити поміж кісток та непотрібних яєчних шкарлупок, що вкривали всю кам’яну підлогу. Баба пішла у пошуках їжі, а Пенні було потрібно виправити страшенну помилку. Вона порилася у смітті й знайшла те, що шукала: свій мобільний телефон. Значок на екрані свідчив про те, що батарея ще має заряд. Вона набрала нью-йоркський номер, що зберігався у пам’яті телефону.

Після першого ж гудка відповів чоловічий голос.

— Брендо! — він схрип через місяці ридань.

Пенні сумно відповіла.

— Ні. — І співчутливо пояснила: — Ми познайомилися кілька тижнів тому…

— У Центральному парку, — підтвердив він. Бідолаха був зовсім розчавлений. Його наречена досі перебувала серед мільйонів жінок, які усамітнилися від суспільства.

Пенні змушена була нагадати собі, навіщо взагалі зателефонувала. Вона хотіла попросити вибачення та взяти на себе хоча б часткову відповідальність за нищівні наслідки «Чарівної ти». Й пообіцяти, що зробить усе від неї залежне, щоб подолати цю кризу. Вона воліла запевнити цього стражденного покинутого нареченого, що майже готова вступити в бій із Корнеліусом Лінусом Максвеллом. Невдовзі вона стане повноправною секс-чаклункою, достатньо могутньою, щоб протистояти та розкрити змову Максвелла щодо нанороботів. Вона хотіла, щоб її слова співчуття огорнули бідолаху заспокійливим коконом. Але у вирішальний момент їй забракло сміливості. Натомість вона спитала:

— Як вас звуть?

На тому кінці дроту чоловік засопів.

— Юрій, — відповів він. Голос припинив тремтіти, й він поцікавився: — А вас? — Несподівано його питання здалося дивним, уїдливим.

Пенні подумувала сказати справжнє ім’я. Вона винувато оглянула вхід у печеру, прослідкувала поглядом за птахом у блакитному непальському небі й нарешті відповіла:

— Ширлі.

Повисло мовчання, потім чоловік перепитав:

— Ширлі? — Тепер у його голосі відчувалася жорсткість. — Ширлі, а чому ж тоді у мене висвітилося ім’я «Пенні Гарриґан»?

Пенні завмерла: її зловили на брехні. Змертвіла дівчина не знала, що відповісти. Пульс підскочив до 165 ударів на хвилину.