Чак Поланік - Чарівна ти

Вона пригадала зрив Алюет на сцені театру «Кодак». І власну змучену матусю, яку прив’язали до ліжка на горищі. У всьому винна поламана іграшка. «Бабка». Ідея здалася божевіллям, на кшталт змови, про яку з піною на вустах товчуть феміністки. Але існувала вірогідність того, що іграшка не ламалася сама по собі, а просто висиджувала роботів. Її тіло тріскалося вздовж, вивільняючи рій мікроскопічних роботів — достатньо маленьких для пересування крізь шийку матки в саму матку. Достатньо маленьких, щоб подолати кров’яний бар’єр її яєчників та подорожувати нервовою системою. Навіть дістатися мозку. Кому відомо, як саме вони можуть вплинути на її поведінку та відчуття?

Поки летіла з Нью-Йорку, Пенні прочитала про те, що двадцятитисячний натовп жінок зібрався на Таймс-сквер, і покупці стали битися одна з одною за шанс купити нові парфуми. Так само в Римі жінки билися за те, щоб накласти руки на новий крем для обличчя, який наполегливо рекламували.

Не дивно, що рентген, який зробила Пенні після нападу в метро, нічого не показав. Наномедроботи менше, ніж може виявити будь-яке діагностичне обладнання. А тепер Пенні зрозуміла: такі ж нанороботи імплантовані в десять мільйонів жінок по всьому індустріальному світу.

Якщо вірити зізнанню Бриллштейна і Алюет загинула через Макса, тоді нанороботи можуть викликати не тільки задоволення. Напевно, вони вміють іще й вбивати.

Пенні допила какао, потім неспішно піднялася сходами на горище. Її батько з Майло стояли у темряві над оголеним маминим тілом, яке корчилося в неволі, стогнало та ґелґотіло з заклеєним ротом.

— Нам несила вилікувати її, — відверто зізнався Майло, — але можливо зменшити цей самогубний вплив. — Обидва чоловіки стали навколішки по обидва боки ліжка, склали руки й почали мовчки молитися. На приліжковому столику юрмилися нові флакончики із заспокійливим та шприци.

Безпорадна Пенні спостерігала за цією картиною, розмірковуючи, чи права вона у своїх здогадках. Напевно, за дикою сексуальною поведінкою мами криються нанороботи.

— Тато, — обізвалася вона. — Мені вже час.

Знесилений батько підвів очі.

— Знаєш, Пен-Пен, коли ми з твоєю матусею мешкали в Шиппі, лікарі нас попереджали, що, можливо, вона ніколи не матиме дітей.

Пенні прислухалася. Вона вперше чула цю історію. Дівчина поглянула на годинник. Її вже чекав літак.

Подивившись на безпорадну напівпритомну дружину, батько Пенні продовжував:

— Усі, до кого ми зверталися, казали, що вона не матиме дітей. Саме тому ти стала для нас справжнім дивом.

Пенні наблизилася до батька, обійняла за шию.

Він, продовжуючи стояти навколішки, усміхнувся дочці.

— Ти — наш маленький дарунок Всевишнього. — І вже з надією додав: — Якщо Господь дарував нам таку дочку, як ти… — Він поплескав її по голові. — Можливо, Господь зцілить твою матір від цієї огидної недуги.

Майло підвів голову, на його обличчі сяяла надія. Оголена божевільна мати Пенні в надійних руках.

— Залишайся! — наполягав Майло. — Залишайся, приготуєш нам поїсти!

Пенні перевірила повідомлення на телефоні.

— Пілот каже, що згущується імла. Потрібно вилітати протягом години.

— Куди ти летиш? — спитав батько. Бідолашний. Увесь його світ розсипався на шматки.

Холодним рішучим тоном, не схожим на її власний, Пенні відповіла:

— До Непалу. — І повторила: — Мені потрібно до Непалу.

Круторогий як не спромігся доправити Пенні до самої верхівки скелястих Гімалаїв. Після віддаленого селища Хоп-Цинг останні п’ять майже вертикальних кілометрів вона змушена була долати на вузьких спинах сухорлявих шерпів — жителів Непалу. І навіть із їхньою допомогою Пенні не дісталася до місця. Коли вдалечині показалася печера, шерпи затремтіли від жаху. Мимрячи собі під ніс заклинання, щоб відвернути лихо, вони спустили її на випечену сонцем землю та пішли назад. Коли вона почала сперечатися, один міцний чолов’яга указав на віддалену печеру та щось істерично став белькотіти своєю мовою.

Пенні залишалося тільки продовжувати сходження наодинці.

Коли вона здиралася кам’янистими гірськими схилами і з-під ніг обвалювалося каміння, вона уявляла собі, як Максвелл, тоді ще зовсім юнак, робив подібне паломництво. У Парижі він описував, що провів кілька років із цією дивною старою жінкою-містиком. Він видав себе за старанного учня, й вона погодилася навчити його всіх таємниць тантри. Попри енергію юності, Максвелл зізнався, що ці роки практики сексуальної магії зі старою відьмою ледь не вбили його.