Чак Поланік - Чарівна ти

Зіткнення ставало неминучим. Кожен з присутніх радісно спостерігав, як наближається Алюет. Рухаючись по колу, вона вочевидь підходила до своєї здобичі. Кінозірка рухалася мов пантера в чорному шкіряному комбінезоні, який обіймав кожен вигин її тіла. Красиві ніздрі кінозірки тремтіли. Вишкірившись, вона вся кипіла.

Продавщиця з «Бонвіт Теллер» дотрималася обіцянки й познайомила Пенні з дизайнерами високої моди, які надавали їй дивовижне вбрання. Але порівняно з цією хижачкою-людожеркою, яка наближалася, вона почувалася голодранкою. Як завжди, їй кортіло втекти з поля бою. Якби ж тільки Максвелл повернувся! Монік вигадала б, як дати відсіч цій несамовитій амазонці. Дженніфер Лопес чи Пенелопа Крус уже набили б їй французьку пику. Усе, що спромоглася вигадати Пенні, — відвернутися та підготуватися до майбутнього удару.

— Сіре мишеня, — промовив голос. З сильним французьким акцентом, відомим із безлічі фільмів.

Гострі довгі нігті вп’ялися у плечі Пенні, повільно розвернули дівчину обличчям до співрозмовниці. Ці випещені риси обличчя зараз спотворювала ненависть.

— Жахаєшся, мишеня? — Алюет Д’Амброзія кивнула підборіддям. — Правильно, що жахаєшся. Ти у великій небезпеці.

Пенні лише міцніше стиснула келих з шампанським. Якщо далі буде поштовх, вона хлюпне солодким ігристим вином просто акторці у вічі. А потім кинеться геть як навіжена.

— Хай там як… — продовжувала погрожувати Алюет, розмахуючи наманікюреним пальчиком перед обличчям Пенні. — Не смій спати з Максом. Не можна займатися з Максвеллом сексом.

Натовп був явно розчарований, коли кінозірка повернулася й пішла геть. Люди розступалися перед нею. Усі продовжували мовчати, аж доки вона зайшла до ліфту й зникла.

Пенні зрозуміла, що Алюет несамовито ревнує. Ця французька діва продовжує кохати Максвелла. Пенні посміялася про себе. Вона, звичайна Пенні Гарриґан, викликає заздрощі у найспокусливішого секс-символу світу. Мить потому поряд із нею вже стояв Максвелл. Як завжди, він щось нотував у свій блокнот. Такий собі льотчик-лихач.

Пенні мовчала, тому він спитав:

— Усе гаразд?

Вона описала йому сцену, свідком якої він не став. Як до неї підійшла Алюет. Як акторка їй погрожувала.

На ввічливому обличчі Максвелла з’явився дивний вираз. Раніше Пенні ніколи такого не спостерігала: злість, поєднана з іншим відчуттям. Можливо, коханням. Теплий вітерець тріпав його біляве волосся.

Хай там як, вона не здатна протистояти. Чи то через фізичну привабливість, чи через бажання роздратувати Алюет, але Пенні не могла більше опиратися бажанню переспати з Максом. Вона взяла його за руку.

— Давай-но сьогодні не будемо повертатися. — Вона піднесла прохолодну долоню до своїх губ та поцілувала. Потім додала: — Давай залишимося тут на ніч, а до Нью-Йорку повернемося завтра вранці.

У ліжку Максвелл торкався її вправно, мов лікар. Він використовував пальці, наче кронциркуль, — лише для вимірювання. Як лікар або вчений, він торкався її кінчиками пальців, немов вимірював її кров’яний тиск. Нерідко він зупиняв пестощі, нахилявся до столика біля ліжка й щось нотував своїми таємничими, схожими на павутиння стенографічними позначками.

Того першого вечора в Парижі Пенні трохи напилася й опинилася оголеною в його ліжку, а він стояв навколішках між її розсунутими ногами.

На приліжковому столі поєднувалися дивні речі. Грановані кришталеві пляшечки, на кшталт парфумів, у кожній рідина яскравого кольору. Вони скидалися на масивні рубіни, топази, смарагди. Вони нагадали Пенні про величезний сапфір, який вона бачила на шиї в Алюет Д’Амброзії. Поміж цих барвистих пляшок були звичайні скляні мензурки та лабораторні склянки, які у Пенні завжди асоціювалися з уроками хімії у старших класах. Стояла на столі й невеличка картонна коробка, на кшталт коробки з паперовими серветками для обличчя. Виявилося, що в ній лежать латексні рукавички, одна саме стирчала з коробки напоготові. В одній із колб знаходився асортимент презервативів в обгортках. Поміж усіма цими речами ховався й блокнот. Певна річ! Цей блокнот був майже придатком до Максвелла. Останнє, що впізнала Пенні, — невеличкий цифровий записуючий пристрій — прилад, на який надто зайнятий виконавець міг би записувати свої думки. Поряд із ліжком стояла пляшка шампанського.

Максвелл уже був збуджений, але здавалося, що він майже не помічає цього. Він тягнувся з ліжка до столика лише за кілька сантиметрів від оголеної плоті Пенні. Перш за все він відкоркував пляшку шампанського й плеснув трохи у мензурку. Шампанське зашипіло рожевою піною. Рожеве шампанське. Він простягнув мензурку Пенні. Сам здійняв пляшку й промовив тост: