Джон Уейн - Зима у горах

— La santé (Здоровий? (Франц.))? — не вгавав Роджер.

— La fertilisation rnuttuelle des cultures (Взаємозапліднення культур (франц.)),— сказав Андре. Він вимовив це вельми поблажливо, мало не по складах, неначе втовкмачуючи щось своїй старенькій глухій бабусі.'

Після цього Роджер відступився. Можливо, вони й мають рацію. В усякому разі, далі заперечувати їм він не міг, бо вони, чого доброго, зарахували б його до спілки діків шарпів і компанії «Дженерал».

— Що ж, нехай вам щастить,— сказав він, збираючись іти.

— Побачите, що тут буде! — з ледь стримуваною радістю сказав Медог,— Я вже домовився про орендування залу міської ратуші для великих літературних читань валлійських, бретонських і корнуельських поетів. Наступної весни. Сподіваюсь, на той час ви ще будете тут?

— Бог його відає,— відповів Роджер.

Він зробив рукою Маріо знак, щоб той налив йому ще, й тихо відійшов із своїм кухлем у спокійніший куточок, залишивши Медога й Андре за схвильованою розмовою. Всі Жили, всі рухались до якоїсь своєї омріяної мети. Фрейлейн Інге перебувала в Марокко (де містер Робертсон мав контору). Медог незабаром гайне в Квебек (на запрошення канадського уряду). Джералд Твайфорд у цю мить, мабуть, розпатякує по телебаченню. Навіть Доналд Фішер,— цей, безсумнівно, лиже зад якому-небудь впливовому видавцеві.

Та Роджер здатний був думати лише про трьох людей, що не брали участі в цій веселій веремії. Про Герета, загнаного в глухий кут, про Дженні, що безнадійно загрузла в своєму позбавленому кохання шлюбі, й про себе самого, природженого невдаху, якого невблаганна доля кидає в такі ситуації, що неминуче закінчуються розчаруванням.

Великими ковтками, не відчуваючи задоволення, він допив своє пиво, яке, здавалося, швидко втрачало смак. Усе перетворилось на плутанину, на якусь трикляту плутанину. Та треба негайно забиратися звідси, поки він ще не втратив здатності розрізняти, де він буде у виграшу, а де в програшу. Завдяки щоденним балачкам у Геретовому автобусі, він досить непогано вивчив валлійську мову, щоб орієнтуватися в нетрях кельтської філології, тож тепер йому лишається тільки поїхати звідси геть, повернутися до Лондона (невже в нього справді ще є там квартира? І вона терпляче чекає на нього під товстим шаром пилу? На саму думку про те, що вій колись знову побачить її, почуття порожнечі й невдоволення посилилось), засісти в Британському музеї й добряче попрацювати. Для різноманітності подбати нарешті про власне благополуччя. Дістати гарну роботу, завести комфортабельну домівку, заробити грошей, домогтися, щоб призначили пенсію. А також не ловити гав з блондинками, якщо вже без них не обійтися. Проте цієї миті він почував себе надміру стомленим і якимсь байдужим, зараз йому було не до блондинок. І можливо — ця думка лягла на серце, як вантаж свинцю в корабельному трюмі,— можливо, його крах з Райанон був останнім принизливим прощанням із сексуальною стороною життя.

Вій сидів у своєму кутку, поринувши в ці думки і почуваючи дедалі більшу порожнечу й гіркоту, аж поки годинник над головою в Маріо не попередив, що незабаром на площі його чекатиме Герет. Десятигодинний рейс! Це принаймні була ясна для сприйняття реальність.

Роджер повільно підвівся, вийшов із свого кутка й подався до чоловічої вбиральні за пивною. Подвір’я не освітлювалось, але крізь скляні двері чорного ходу просочувалось досить світла, щоб бачити дорогу до вбиральні, де одна-єдина тьмяна електрична лампочка неохоче давала відвідувачам, можливість не мочитись на власні черевики. Зробивши те, за чим прийшов, Роджер вийшов з убиральні й на мить затримався біля дверей чорного ходу, повернувшись до них спиною й дивлячись на молодий Місяць над зубцями стародавнього міського муру. Місяць був такий вишуканий, так тонко вирізьблений, а зубці такі старі, важкі й темні, що контраст між ними був би надто різкий, якби його не пом’якшували мереживні хмарки, що пливли по небу, ловлячи й накопичуючи в собі випромінюване місяцем сріблясте сяйво, та не приглушене бурмотіння не видного звідси моря.

Роджер дивився вгору, від захвату завмерши. Він чув, як хтось позад нього відчинив двері й вийшов. Ще один клієнт нетерпляче поспішав звільнитися від пива, яким навантажився у пивній. Ні стукіт дверей, ні звук легких кроків, що пролунали на подвір’ї, не привернули Роджерової уваги. Раптом він відчув страшний удар по куприку і, не встигнувши навіть простягти вперед руки, безпорадно впав долілиць, мов повалена кегля. І з розгону вдарився обличчям, але не об бруківку, а об порожній ящик з-під пляшок. Ящик був дерев’яний, але по кутках зміцнений сталевим дротом, і цей дріт розпанахав йому верхню губу. Від болю в Роджера потемніло в очах. Він покотився по подвір’ю, затуливши обличчя руками. Забив і коліно, але губа боліла дужче. Потім він почув, як позаду даленіють ті самі легкі кроки, і двері чорного ходу тихо зачинились.