Джон Уейн - Зима у горах

— Пийте,— сказав він,— Ваші нещастя скінчилися.

— Хіба ж випивка може...

— Пийте! — з притиском повторив Медог.

Якісь нотки в його голосі змусили Роджера підкоритись, і з кволим вогником надії, що зажеврів у його серці, він випив шампанське до дна. Потім обидва поставили порожні келихи й глянули один на одного.

— То що? — спитав Роджер.

Просто я знаю,— сказав Медог,— як розв’язати що вашу проблему.— Він щиглем збив уявну порошинку з рукава свого пожмаканого синього костюма.— Пам’ятаєте,— провадив він далі, я вам казав, що навесні у нас тут відбудеться зустріч кельтських поетів, які читатимуть свої твори перед, скажемо прямо, дуже прихильною і вдячною аудиторією. Я очолюю цю справу і маю їх приймати. Досі з таким розмахом тут нічого подібного не проводилося. Зберуться валлійські, бретонські, корнуельські й ірландські поети, так-так, і навіть шотландські, які пишуть гельською мовою, якщо нам пощастить знайти хоч одного такого.

— Дуже цікаво, сказав Роджер.— Але мені з думок чомусь не йде Дженні.

— І мені. То будуть великі читання. Почнуться вони в п’ятницю, в другій половині дня, й закінчаться в неділю ввечері. З'їдуться поети, критики, вчені, в пошуках вартих уваги новин прибуде гурт журналістів з газет, люди з радіо і телебачення. Отак. А тепер ми підійшли й до Дженні. Я досить добре знаю її, мені відомо, що вона беручка, здібна і освічена дівчина, обізнана в таких справах. Гадаю, вона не знає жодної кельтської мови, але певен — розбереться, що й до чого. Якщо вона стане моїм помічником, мені не доведеться кожні п’ять хвилин відволікатись і розтлумачувати їй, що треба робити й про що подбати.

— Вашим помічником?

— Якщо виконуватиме всю секретарську роботу, пов’язану із зустріччю поетів, сказав Медог.— І називатиметься її посада... він на мить замислився: — Координатор.

Але поясніть, будь ласка, яким чином перебування в званні «координатор» допоможе порятувати її з безвихідного становища, в якому вона опинилась?

Із задоволенням,— відповів Медог.— Почну хоча б з того, що вона одержуватиме чималу платню.

— О, тепер ви говорите діло.

— Авжеж, діло. Від ЮНЕСКО одержано грандіозну субсидію, щоб ми тут закрутили все як слід, надійшли також чималі внески від валлійської ради мистецтва і така ж сума з Дубліна. Французи поки що, по суті, нічого не дали, але посилають сюди усіх тих бретонських поетів за державний рахунок.

— Ого!

Пригадую, я вже якось казав вам,— велично мовив Медог, що минулися часи, коли такі заходи доводилось влаштовувати на дрібняки.

— Казали. Ви тоді були з отим хлопцем, як його...

З Андре, підказав Медог.— До речі, ось іще один гарний доказ на користь моєї пропозиції. Андре приїде сюди як кореспондент канадського радіо, тож ми матимемо змогу злупити з них грубі гроші. Розумієте, в усьому світі зараз прокидається інтерес до культур малих народів. Почасти тут відіграє роль і почуття провини за...

— Так-так, розумію. А як же з Дженні?

— Щойно Дженні обійме посаду координатора зустрічі кельтських поетів,— сказав Медог,— вона зможе переїхати до готелю «Палас» і зайняти там справжні апартаменти. Місця для її дітей вистачить, а якщо вони вже вчаться, вона зможе щоранку відвозити їх до школи, і їм не доведеться міняти звичний спосіб життя. Вони мешкатимуть із своєю матір’ю в готелі, а не вдома, ото й усе. Зрозуміла річ, це також зміна життєвих обставин, але, запевняю, не катастрофічна.

— І довго все це триватиме?

— Зустріч розпочнеться в день святого Давида, першого березня. Другого березня Дженні складе свої обов’язки й одержить остаточний розрахунок.

— Другого березня, га? — перепитав Роджер. Те, що він почув, звучало обнадійливо, все якнайкраще збігалося з його власними задумами,— Це вихід, це справді вихід,— сказав він, намагаючись приборкати хвилю радості, що піднімалася в ньому, бажання стиснути Медога в обіймах, поплескати його по спині, піти в танок по всьому залу, стрибати через столи й стільці. Що це? Дія шампанського? Чи почутого від Медога?

— Звичайно, це вихід,— сказав Медог.— Чому б вам не поїхати зараз до неї з цією пропозицією?

— Я так і зроблю,— відповів Роджер, підводячись,— І від цієї хвилини вважайте, що вона у вас у штаті. Тепер усе буде гаразд. Відповідь ви вже маєте. І, Медогу... Я вам вдячний.

— Поезія рятує людям життя,—сказав Медог,—Вона сильна своєю людяністю. Вона врятувала більше людей, ніж забрали хвороби.

— Що ж, мене вона безумовно рятує.