Айн Ренд: Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність.

Почувши, що відчиняються двері, роздратовано підняв голову.

— Не турбуй мене, не турбуй мене, не турбуй мене… — сказав Джеймс Таґґарт.

Едді Віллерс наблизився до столу.

— Джиме, це важливо, — спокійно мовив він.

— Добре, добре, що таке?

Віллерс поглянув на мапу на стіні кабінету. Кольори під склом вилиняли. Майнула думка: скільки президентів-Таґґартів протягом усіх цих років сиділи під нею? Трансконтинентальна залізниця Таґґартів, система червоних ліній, що обперезали вицвілу територію країни від Нью-Йорка до Сан-Франциско, нагадувала кровоносну систему. Наче кров колись влилась у головну артерію і під власним тиском розгалузилась у різних напрямках усією країною. Одна червона смуга проклала собі шлях із Шаєнна, Вайомінґ, униз до Ель Пасо, Техас, — колія «Ріо-Норте». Нещодавно додали нову гілку, червона смуга пішла південніше Ель Пасо; зауваживши її, Едді Віллерс квапливо опустив очі.

Звів погляд на Джеймса Таґґарта:

— Це щодо колії «Ріо-Норте», — він помітив, як Таґґартів погляд суне до краю стола. — У нас іще одна аварія.

— На залізниці щодня аварії. Через це обов’язково мене турбувати?

— Джиме, ти знаєш, про що я. «Ріо-Норте» — кінець. Ця колія зносилася. Геть.

— Ми покладемо нові рейки.

Едді Віллерс ніби й не почув:

— Колії — кінець. Немає сенсу пускати по ній потяги. Люди вже ними не користуються.

— У країні не існує жодної залізниці, що не мала б кількох збиткових гілок. Ми не виняток. Це загальнонаціональний стан… Тимчасовий загальнонаціональний стан.

Едді стояв і мовчки на нього дивився. Таґґарт не любив цієї Віллерсової звички: дивитися просто в очі. Великі блакитні очі Едді на квадратному обличчі пильно і здивовано визирали з-під білявої чуприни.

— Чого ти хочеш? — рубонув Таґґарт.

— Прийшов сказати про те, що ти мусиш знати.

— Про те, що в нас сталася ще одна аварія?

— Про те, що ми не можемо залишитися без колії «Ріо-Норте».

Джеймс Таґґарт рідко підводив голову; зазвичай він лише піднімав важкі повіки і дивився на людей з-під брили свого лисого черепа.

— А хто збирається втрачати цю колію? — спитав він. — Нікому й на думку не спадало її позбуватися. Мене обурили твої слова. Дуже.

— Але останні півроку ми не ходимо там за графіком. Ще не було жодного проїзду без дрібної чи великої аварії. Ми втрачаємо всіх вантажовідправників, одного за одним. Як довго це триватиме?

— Едді, ти песиміст. Тобі бракує віри. А це підриває мораль усередині організації.

— Хочеш сказати, що з «Ріо-Норте» нічого не зміниться?

— Я такого не казав. Щойно ми отримаємо нові рейки…

— Джиме, не буде ніяких нових рейок, — він стежив, як Таґґартові повіки повільно поповзли вгору. — Я щойно з офіса «Асоціації Сталі». Розмовляв із Орреном Бойлом.

– І що він сказав?

— Говорив півтори години, та не дав жодної чіткої відповіді.

— Нащо ти його турбував? Перше замовлення на рейки має надійти не раніше, ніж наступного місяця.

— А ще раніше була домовленість доставити їх три місяці тому.

— Непередбачувані обставини. Це поза межами контролю Оррена Бойла.

— А ще раніше вони мали бути півроку тому. Джиме, ми чекали рейки від «Асоціації Сталі» рік і місяць.

— Чого ти хочеш від мене? Я не можу керувати бізнесом Оррена Бойла.

— Хочу, щоб ти зрозумів, що ми не можемо чекати.

Таґґарт повільно, напівглузливо-напівобережно запитав:

— Що сказала моя сестра?

– Її не буде до завтра.

— То що ти все-таки хочеш від мене?

— Ти сам маєш вирішувати.

— Хоч що б ти казав далі, не варто згадувати одного — «Сталі Ріардена».

Едді зачекав, а потім стиха мовив:

— Добре, Джиме, я не згадуватиму.

— Оррен мій друг.

Віллерс мовчав.

— Мене обурює твоє ставлення. Оррен доправить рейки, щойно матиме змогу. А поки він такої можливості не має, ніхто не обвинувачуватиме нас.

— Джиме! Про що ти? Невже ти не розумієш, що колія «Ріо-Норте» руйнується незалежно від того, обвинуватить нас хтось чи ні?

— Люди з цим змирились би, вони не мали б вибору, якби не «Фенікс-Дюранґо», — Таґґарт помітив, як напружився Едді. — Ніхто ніколи не скаржився на колію «Ріо-Норте», поки не з’явилася залізниця «Фенікс-Дюранґо».

— «Фенікс-Дюранґо» чудово функціонує.

— Тільки уяви собі, якесь «Фенікс-Дюранґо» змагається з «Таґґарт Трансконтиненталь»! Ще десять років тому це була якась локальна молочна колія.

— Тепер у неї більшість вантажоперевезень Арізони, Нью-Мехіко та Колорадо… — Таґґарт промовчав. — Джиме, ми не можемо втратити Колорадо. Це наша остання надія. Остання надія для всіх. Якщо ми не напружимося, то всі значні вантажовідправники штату перейдуть до «Фенікс-Дюранґо». Ми втратили нафтові поля Ваятта.