Тож нехай жодна особа в світі не каже мені, буцімто чорні ненавидять білих. Ні, сер! Достатньо вже добрих людей я серед них зустрічала, щоб у таке повірити.
А нещодавно я сказала Клео, що хотіла б проїхатися потягом до Мемфіса й назад, аби побачитися з Джаспером, глянути, як у нього справи. Він працює у спальному вагоні.
Евелін глянула на подругу і зрозуміла, що та знову плутається в часі.
Вісл-Стоп, Алабама
7 лютого 1947 р.
Того сльотавого ранку Онзелл відрядила Куксу та Іджі до лісу біля ріки — назбирати соснових шишок для кімнати хворої. Вона сиділа поряд з Рут і обтирала її обличчя вологою хусткою.
— Тримайтеся, міз Рут, скоро все завершиться. Скоро все буде позаду, дитя моє.
Рут глянула на неї та спробувала посміхнутися, але в її очах стояв нестерпний біль. Вона вже не відчувала ніякого полегшення, не могла заснути. Жодного порятунку від болю не лишилося.
Онзелл, співзасновниця Першої баптистської церкви «Гора Сіон» і солістка хору «Алілуя», Онзелл, яка всім серцем і душею вірила в милосердного Господа, прийняла рішення.
Ніякий Господь, і вже точно не її милий Ісус, який помер за наші гріхи і любив нас понад усе, нізащо не бажав нікому таких страждань.
Тож із чистою радістю і незатьмареним серцем вона дала Рут морфін, який збирала день за днем, краплю за краплею. Онзелл побачила, як тіло Рут уперше за багато тижнів розслабилося, а тоді сіла поряд з ліжком, взяла долонями крихітний кістяк її руки і стала співати, гойдаючись:
У солодкій далечині
Є земля, що сниться мені,
І хто вірить, той побачить її
Не вві сні…
Там Отець наш явиться всім,
Щоб ввести нас у новий дім,
Там, за дальньою далечиною
Ти зустрінешся знов зі мною
На прекрасному світлому березі тім…
Онзелл співала з заплющеними очима, але відчувала, як кімната поступово сповнюється сонячним світлом, що нарешті пробило собі шлях крізь хмари. Від сонячного тепла з її очей бризнули сльози радості. Накриваючи дзеркало і зупиняючи годинник біля ліжка, вона дякувала милому Ісусу за те, що прийняв Рут у дім Свій.
«Вімз віклі»
(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)
10 лютого 1947 р.
Улюблена всіма мешканка міста вирушає в останню путь
Завтра кафе «Зупинка» буде зачинено у зв’язку зі смертю місіс Рут Джеймісон, яка відійшла до найкращого світу в останній вихідний день.
Поховальна служба відбудеться завтра в баптистській церкві. Щоб уточнити час, зателефонуйте преподобному Скроґґінзу. До поховання тіло Рут перебуватиме в Будинку ритуальних послуг Джона Райдаута в Бірмінгемі.
Нам всім бракуватиме її доброти й усміхненого обличчя, і кожен, хто знав «міс Рут», гостро переживатиме цю втрату. Наші окремі співчуття та слова підтримки Іджі й Куксі.
Дот Вімз
Супермаркет «Піґґлі-Віґґлі»
Бірмінгем, Алабама
13 вересня 1986 р.
У суботу, вирушаючи на закупи, Евелін Кауч завжди сідала за кермо великого Едового «Форда ЛТД», бо він був більш місткий. Але паркуватися в ньому було складно, ось тому Евелін уже п’ять хвилин сиділа в машині, чекаючи на звільнення місця в кінці паркувального майданчика, поки якийсь дідусь завантажував покупки у своє авто. Ще три хвилини в старого пішло на те, щоб забратися в кабіну, знайти ключі й нарешті від’їхати. Але не встигла Евелін зрушити з місця, як із-за рогу з’явився трохи побитий червоний «фольксваген» і прожогом втиснувся на ділянку, якої вона весь цей час чекала.
Двоє худющих дівчат-підлітків у коротких джинсах, гумових шльопанцях і з жуйкою в роті вийшли з машини, захряснули дверцята й пройшли повз неї.
Евелін опустила вікно і сказала одній з них, у майці з написом «Елвіс не помер»:
— Перепрошую, але я чекала на це місце, а ви в’їхали туди просто в мене під носом.
Дівчина з насмішкою глянула на неї й сказала:
— Погляньмо правді у вічі, леді: я молодша та спритніша, ніж ви, — і вони з подружкою почимчикували у своїх гумових шльопанцях до магазину.
Евелін так і залишилась сидіти, витріщаючись на «фольксваген» із наліпкою «Пропускаю лише селюків» на задньому бампері.
Повернувшись через дванадцять хвилин, власниця «фольксвагена» та її подружка тільки й встигли побачити, як усі чотири колісні диски їхньої машини розлітаються по парковці, тоді як Евелін врізається у «фольксваген», здає назад і знову таранить його. І коли дві істеричні дівулі підбігли до свого авта, Евелін уже майже зрівняла його із землею. Вища з дівчат навісніла від люті, верещала й дерла на собі волосся.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу