Крістоф Рансмайр - Хвороба Кітахари

Сонна Лілі, сидячи на передньому сидінні «Ворони» під захистом дога, чекала на Берінга, а він шукав хазяїна — на армійській автостоянці, біля сцени і врешті в натовпі, без будь-якого плану. Заворожений голосом Паттона та ніжністю Лілі, він лише незадовго перед тим, як згасли прожектори, помітив, що Амбрас зник. Але протягом усього концерту він був цілком упевненим, що Амбрас стоїть у густій тіні куліси, щонайбільше кроків за п'ятнадцять від них. Отже, там був не Амбрас? Але одного разу він все ж наче відчув погляд Собачого Короля і намагався вихопити Лілі в темряву, шепнувши їй на вухо:

— Він на нас дивиться.

— Хто на нас дивиться?

— Він.

— Амбрас? А чим ми йому заважаємо? Він тільки зі своїми псами цілується.

А потім Лілі була близько-близько, і над їхніми обіймами бушувала музика Паттона, і він забув — забув ! — про те, про що після свого поселення в Собачому домі не забував іще ні на мить, — про присутність хазяїна.

Тепер він пробивався крізь людський потік, що плинув йому назустріч, і все більше мучився думками, що тут, у темряві й колотнечі, якась банда п'яних «шкіряних» могла впізнати в Амбрасі начальника каменоломні, друга й довірену особу Армії… Скільки ж часу минуло з моменту зникнення Амбраса? Може, на сцені він помилився, і та фігура в тіні була незнайомцем, а можливо й ворогом.

Але якщо саме Собачий Король бачив, як його Охоронець серед акустичних колонок та підсилювачів осліп від ніжності та ніяковіння, то дивився він точно не на таємні пестощі парочки, а насамперед на їхні руки; можливо, нічого, крім цих здійнятих, переплетених, щасливих рук, і не бачив. Адже та танцювальна легкість, з якою Берінг і Лілі, як і тисячі інших фанів здіймали цієї ночі свої руки високо над головою, роблячи їх одним величезним розгойданим полем, Амбрасові була зовсім недоступна… Амбрас був калікою. І Берінг знав його таємницю.

Блукаючи в натовпі, він знову як наяву чув гуркіт каменоломні. Це сталося сьогодні вранці. Закладену вибухівку зарано підірвали. І на нього й Амбраса полетів град кам'яних уламків.

У хмарі з піску та кам'яного пилу вони рвонули до начальницького бараку. Амбрас із прокльонами прочинив двері й струсив пісок з плечей. Потім дістав із тумбочки щітку, нахилив голову і наказав Берінгу вичесати пісок з його волосся.

— Я з цим сьогодні не впораюсь. — сказав Амбрас. — Коли змінюється погода, я стою під дощем чи снігом, а руку підвести не можу.

Зміна погоди? День був сонячним. Тільки вітер потроху наростав. Берінг бридився цією запилюженою головою, з якої від першого ж доторку посипалася лупа. Він не любив такого близького контакту з чоловіками. Навіть батька, який уже не бачив себе у дзеркалі і якого ковалиха по неділях розчісувала роговим гребенем, сам він не розчісував ніколи. Волосся!.. Він механік, водій, коваль — чи всього-на-всього озброєний перукар?

Хоча наказ Амбраса його розлютив, він не став перечити і почав так обережно водити щіткою по цьому жорсткому як дріт, у багатьох місцях уже сивому волоссю, ніби розчісував кусючого пса.

Плечі Собачого Короля побіліли від кам'яного пилу та лупи, а Берінг усе далі працював щіткою і, займаючись цією нудною, принизливою роботою, почав здогадуватись, що ця ніби мимохідь довірена йому таємниця означала: Охоронець — зовсім не насмішкувате прізвисько.

Собачий Король не жартував, називаючи його Охоронцем. Амбрас не міг підвести рук над головою, не міг направити їх на ворога і мав усі підстави приховувати від Моору таку ваду. Якщо фаворит Армії проявить слабкість, то скоро влада окупантів, що відступали все далі й далі, йому не допоможе.

Лише через годину — вони сиділи в бараці начальника перед розібраним дефектним перфоратором і слухали, як пориви вітру женуть пісок гофрованим залізом даху, — він нарешті наважився спитати хазяїна: Що з Вами, що це за хвороба така?

— Це моорська хвороба, — сказав Амбрас, — на Сліпому березі її багато хто підхопив.

— У кар'єрі? На яких роботах?

— Не на роботах. На гойдалці.

Гойдалка. Swing. Берінг знав назву цих тортур за великою, розміром з плакат, грубозернистою світлиною, яку разом з іншими меморіальними матеріалами можна було бачити в армійських виставкових наметах і на інших стелламурівських заходах. На плакаті було зображено величезний бук, а на його нижніх крислатих гілках висіли п'ятеро в'язнів у смугастих робах. Руки в них були зв'язані за спиною, а через пута пропущено мотузку. На ній їх і підвісили, на ній вони і гойдалися. Їхні муки були описані у нижній частині плаката англійською та німецькою мовами, але Берінгові запам'яталося тільки це слово і його переклад: swing!