Крістоф Рансмайр - Хвороба Кітахари

Місце на сцені! У п'ятницю він знову побачить ці карколомні танці, ці польоти-піке та левітуючих ідолів так близько, як ніколи досі; а найголовніше — у джунглях дротів, летючих вогнів, підсилювачів та акустичних колонок, серед цієї великої музики, він буде поруч з цією жінкою, поруч з Лілі, десь там серед ночі.

Проте коли Берінг врешті відвів очі від кухонного ножа у своїй руці та шматків м'ясива — собачого їдла, щоб знайти погляд Лілі, вона вже вирушила до виходу. Потім він почув кроки мула на жорствяній доріжці і ледь не побіг за нею. Пси щільно обступили його, вимагаючи поживи, і він не наважився перечити їхній жадібності.

Красива, немов язичницька принцеса з ілюстрованої Біблії ковалихи, Лілі, верхи на своєму мулі, з'явилася у сосновій алеї того вечора, коли мав відбутися концерт. Вона дещо спізнилась. Амбрас і Берінг нетерпляче чекали на неї на відкритій веранді нижнього поверху Собачого дому. «Ворона» у світлі вечірнього сонця стояла готовою до виїзду. Дзьоб капота, клепані махові пера на бічних дверцятах і навіть хижо розчепірені кігті на решітці радіатора виблискували наче першого дня після Великого ремонту. У другій половині дня Охоронець тільки тим і займався, що перевіряв роботу «пташиних» клапанів, чистив свічки запалювання, шліфував контакти, полірував замшею лак і хромовані деталі. Дверцята машини були прочинені. На задньому сидінні дрімав кудлатий тер'єр, який раптом підвів голову і нашорошив вуха, коли вершниці все ще не було видно за глибокою тінню мамонтових дерев.

Лілі трохи підфарбувала сріблясто-блакитним одне пасмо волосся, на шию одягла декілька разків річкових перлів, а в її вухах були підвіски з тонких срібних ланцюжків, які звисали їй майже до плечей. На рукавах шкіряної куртки маяли прикріплені двома сталевими пряжками жмутки червоно-блакитного пташиного пір'я та кінського волосу. Здавалося, невидима механіка пов'язувала розмірене колихання цих прикрас з киванням голови мула, до налобника якого був причеплений такий самий жмуток. Мул неквапливо йшов угору. На сідельній луці похитувалась шкіряна сітка, а в ній гуло й потріскувало транзисторне радіо, Ліліна музика, під звуки якої вона частенько мандрувала безпечними дорогами; це були шлягери екзотичних коротко — та середньохвильових радіостанцій — інші, працюючі раз від разу приймачі озерного краю замість них видавали зазвичай тільки свист.

Берінг слідкував за наближенням вершниці крізь хазяйський бінокль, але від його серцебиття картинка в лінзах дрижала й розпливалася.

— Бачили «Грекиню»? — крикнула Лілі, виїхавши з тінистої алеї і прямуючи до веранди найкоротшим шляхом через зарості ожини; мул, флегматично скорившись тиску її п'ят, продирався крізь густі хащі. — Корабель завантажено так, ніби це рятувальний човен після морського бою.

Приблизно за годину до заходу сонця і початку концерту «Спляча грекиня» ще сунула неспокійними водами на видимій відстані від Собачого дому, здійснюючи звичайний рейс із приозерних селищ до Моору. Хоча вечірнє небо було безхмарним, проте вітер налітав короткими, різкими поривами, здіймаючи на поверхні гребінці піни. Шум і плюскіт хвиль в очеретах долітав аж до самої вілли.

Берінг міг роздивитись у бінокль повільно маневруючий пароплав досить близько, щоб помітити — палуби аж чорні від пасажирів. Під рваним шлейфом диму «Грекиня» наближалась до моорського причалу, вп'яте чи вшосте за цей день. Наплив концертної публіки почався зразу після обіду і продовжувався надалі в ритмі швартувань пароплава, що привозив ще один натовп, який прямував до старого летовища.

Чотири джипи, бронетранспортер, бронеавтомобіль і чотири армійські вантажівки з апаратурою гастрольної групи й генератором прибули туди ще напередодні ввечері. Озброєна супровідна чота мала клопіт з тим, щоб стримувати роззяв, не підпускаючи їх до вогнищ і наметів музикантів. У своєму завзятті діти Моору погрожували взяти табір штурмом. Вони насідали на машини, тарабанили кулаками по радіаторах та бортах, горланячи фрагменти тих пісень, які вони хотіли і неодмінно мусили почути завтра на концерті.

— Довелося накинути гак, — сказала Лілі й зістрибнула з мула. — Військовий патруль перекрив набережну. Обшукують сумки, перевіряють документи, блимають людям в обличчя фотоспалахами. Не варто нам їхати до ангара на нашій пташці. Біля шлагбаума на дорозі до аеродрому п'яниці б'ються вже зараз, а не нападають тільки тому, що там дуже тісна юрба.