Крістоф Рансмайр - Хвороба Кітахари

На кухонних полицях зберігалися делікатеси з армійських складів і з чорного ринку, а в безлюдних анфіладах кімнат і в салонах, де блукали самі лише собаки і до яких хазяїн будинку, бувало, не заходив місяцями, зотлівала спадщина зниклих безвісти мешканців: гобелени із зимовими фламандськими пейзажами і мисливцями на снігу, шкіряні крісла й дивани, погризена собаками обивка яких шматками звисала з поручнів і спинок. Мармурова ванна в одній із ванних кімнат верхнього поверху була до половини засипана сміттям та уламками тиньку, у розграбованій бібліотеці на зірчастому паркеті шурхотіло листя, яке штормовий вітер заносив крізь розбите вікно…

Однак і тут значно більше за всі делікатеси та напівзотлілу розкіш втраченого часу Берінга нездоланно вабили машини і технічні таємниці, які тут також були: наприклад, співуча турбіна у дерев'яному сарайчику, яка видобувала достатньо електроенергії зі струмка, який біг через парк до озера, щоб у деякі вечори увесь будинок сяяв у темряві, немов корабель зі святковою ілюмінацією; крім того, радіоприймач, з якого у певні години певних днів було чути голоси Армії, голоси каменярів у кар'єрі — і тріск і шерехи тиші поміж їхніми повідомленнями, наказами і питаннями. А ще — телевізор, один з трьох у всьому приозерному краї…

Але тим часом як обидва інші телевізори стояли під замком у приміщеннях для зборів секретаріатів Моору й Гаагу і лише раз на тиждень являли жадібній публіці чорно-білі мелодрами, кадри з Америки й решти світу, а іноді й престарілого Стелламура, що жестикулює на трибуні, прикрашеній квітами і зірчастим прапором, то в порожній бібліотеці вілли «Флора» телеекран часто годинами блимав ніби сам для себе, показуючи хіба самій собачій зграї погодні карти військової телестудії або дикторів у мундирах, яких електронна заметіль перешкод перетворювала на іскристих фантомів.

Утім, серед технічних див вілли «Флора» більше за все заворожував Берінга зовсім не цей дерев'яний ящик з екраном, такими очима циклопів він уже милувався у секретаріатах, нічого нового в цьому не було; його вабив і не відпускав апарат, який належав до спадщини коменданта, яку він залишив своєму Собачому Королеві й після від'їзду майора Елліота припадав пилом на одній із засклених веранд між двома обтягнутими тканиною динаміками, — програвач платівок.

Амбрас не мав нічого проти, коли Берінг відремонтував цей хлам , знову поєднав перегризені кабелі, залатав обмотку і перепаяв контакти, а потім годинами сидів перед динаміками, слухаючи одні й ті ж самі записи, адже більша частина елліотівських платівок, що довгі роки недбало валялися на веранді без конвертів, у зимовій сирості та літній спеці, геть зіпсувалась.

Щоразу коли Амбрас лишав йому час на відпочинок між супроводом його на контрольні виходи до каменоломні, роботами з механікою і по дому, рибальством у Ляйсській бухті, шоферуванням на «Вороні» у поїздках лісом і узбережжям, Берінг присвячував цю паузу музиці, яку Елліот залишив у спадок Собачому Королю.

Ім'я цього спадку Амбрас довідався лише від свого охоронця і знов-таки завдяки йому сам мало-помалу став знаходити задоволення в цих нових звуках у своєму домі, так несхожих на гру духового оркестру каменярів чи незграбні марші буряківницьких товариств. Ось чому він зовсім не протестував, коли Берінг під час першого після його переселення візиту Лілі на віллу вмикнув соло електрогітари настільки гучно, що деякі собаки стали підвивати.

— Що тут у вас коїться? — крикнула Лілі й розсміялася.

І, випередивши Берінга з відповіддю, Амбрас гукнув у відповідь:

— Це рок-н-рол!

Броньовик побував на світанку в Моорі проїздом з Ляйса і залишив на стінах, воротах і деревах кольорові плями афіш: морською блакиттю і золотом виблискувала одна з них на обшарпаній, оточеній маками афішній тумбі на пароплавному причалі, друга закривала собою побляклі листівки та вже не читабельні накази на дошці оголошень колишньої комендатури, а той, хто йшов уздовж набережної, бачив кожен третій або четвертий стовбур каштанової алеї прикрашеним такими плакатами:

Золотий напис на блакитному тлі. Friday. У старому ангарі. Після заходу сонця.

Навіть брама занедбаної каплиці ляйської громади спокутників була заклеєна цими афішами. Морська блакить і золото. Фарби були такі дивовижно яскраві, що вулична дітвора (і не тільки дітвора), щойно броньовик зник, поспіхом кинулася їх відклеювати і з клаптями своєї безцінної здобичі побігла до своїх схованок. Але при такій спразі до яскравих фарб і рідкісного паперу навіть якщо б один свідок знайшов час, щоб прочитати й переказати звістку, вона безумовно миттю облетіла б усю округу (як і будь-яка інша новина):