Проте майор Елліот не лише піддавав селище химерним репресіям — з цими приниженнями переможені зрештою змирились, вважаючи їх незрозумілими дивацтвами, — загалом же при ньому жити стало помітно легше: нестримний, стихійний самосуд звільнених примусових робітників або маршових частин відступив перед чітким законом армії-переможниці. У першу мирну зиму не минало й дня, щоб майор не віддавав хоча б один новий наказ, спрямований проти загрозливої анархії, — розпорядження щодо мародерства, саботажу, крадіжок вугілля. Худий сержант, пристрасний фанат бейсболу та німецької поезії XIX століття, перекладав параграф за параграфом нові кримінально-правові норми дивною канцелярською мовою, а потім прибивав свій твір до дошки оголошень у комендатурі.
Тим часом як рідне селище щодня ставало нужденнішим, Берінг, сповитий у порізані на шматки прапори, лежав собі у кошику для білизни, підвішеному до сволоку, лежав і ревів — худий, коростявий малюк, лежав у своїй слинявій безпорадності, що пахла молоком, — і ріс. Хай Моору роковано згинути — у сина зниклого у пустелі коваля з кожним днем більшало сил. Він ревів — і його годували, ревів — і його брали на руки, ревів — і ковалиха, яка цілими ночами не спала біля колиски, вимолюючи в Богоматері повернення її чоловіка додому, цілувала малого і приголублювала. Оскільки чи не кожен контакт із землею наводив жах на малюка, він терпіти не міг тверді і невпинно репетував, коли мати виймала його з колиски і клала до свого ліжка. Як не намагалася вона його вгамувати, як не вмовляла, він усе одно кричав.
Перший рік життя Берінга був темним. Обидва вікна в його комірчині лишалися позабиваними ще тривалий час по війні: хоча б це приміщення, єдине в будинку коваля, яке не постраждало під час нічного бомбардування Моору — ані тріщин у стінах, ані слідів пожежі, — потрібно було захистити від мародерів та залізних уламків, що дзижчали в леті. У полях все ще лежали міни. Ось так Берінг і похитувався там у колисці, плив у своїй темноті, іноді чуючи з глибини під собою ламкі голоси трьох квочок, врятованих у ніч бомбардування з палаючого курника і врешті замкнених у неушкодженій комірчині разом з усім більш-менш вартісним майном.
Квоктання та ворушіння цих курей у їхній дротяній клітці чулися значно гучнішими у темряві Берінга за будь-який шум зовнішнього світу. Навіть рев танків, що маневрували на луках, і той через забиті дошками вікна доносився до люльки малюка глухо, ніби зовсім здалеку. Берінг, летун серед упійманих птахів, здається, любив цих квочок, і коли одна з них раптово подавала голос, він, бувало, обривав навіть свій найвідчайдушніший крик.
Коли його мати ходила від двору до двору, іноді цілоденно ходячи селами, щоб виміняти гвинти, цвяхи для підков, а врешті й захований у підвалі кузні зварювальний апарат коваля — на хліб, м'ясо чи банку запліснявілого варення, за Берінгом приглядав старший брат, ревнивий, неврівноважений підліток, який ненавидів цей крикливий згорток. У безсилій люті він мучив комах, нічних метеликів і тарганів, виганяв їх зі шпарин в обшивці стін, відривав одну за одною тоненькі ніжки і кидав покалічених під братову колиску, квочкам, а після такої годівлі здіймав паніку серед курей полум'ям свічки. Тоді Берінг непорушно прислухався до голосів страху.
Навіть багато років потому крик півнів будив у ньому незрозумілі, загадкові відчуття. Нерідко це був меланхолійний, безсилий гнів, який не мав конкретного адресата, але попри це більш ніж усякий звіриний чи людський звук пов'язував його з місцем свого народження.
Мати Берінга увірувала в небесне знамення і винесла курячу клітку геть з комірчини, коли одного сніжного лютневого ранку малюк, який цілу годину не шумів, тільки уважно прислухався, знову розкричався і голос його був схожим на квоктання: крикун квоктав, мов курка! Крикун розмахував руками, простягав зі свого кошика скорчені білі пальчики — немов пташині кігті. І чи не повертав він ривками голову?
Крикун хотів бути птахом.
Тієї посушливої осені, коли моорський коваль повернувся з Африки і з полону, Берінг міг вимовити заледве три десятки слів, хоча зі значно більшим задоволенням він удавав голоси багатьох відомих йому птахів: він був куркою, і горлицею, і сичем. Тривав другий мирний рік.
Нашкрябана на листівці польової пошти звістка про майбутнє батькове повернення зробила з кузнею метаморфозу: за одну хлібину біженець з Моравії потинькував щілини і побілив стіни, і забиті вікна кімнатки Берінга нарешті знову прочинилися. Тепер шум світу накинувся на Берінга з усієї сили. Він кричав від болю. Слух, сказав моравець, забілюючи плями кіптяви, малий має дуже чутливі вуха. Слух дуже тонкий.
Читать дальше