Крістоф Рансмайр - Хвороба Кітахари

Уже в перші тижні після її смерті ніби почали збуватися не тільки пророцтва з ночі, коли народився Берінг, але й найпотаємніші її мрії про помсту, якими вона жила всі ці роки на чужині.

Мешканців Моору виганяли з їхніх будинків. Палали подвір'я переможених адептів війни. Наглядачі з місцевої каменоломні, страшні у недавньому минулому, мовчки терпіли усі приниження; двох із них повісили на сталевому тросі на сьомий день після визволення, то була холодна і вітряна п'ятниця.

Моорських курей і сухоребрих свиней ганяли площею Героїв та закіптюженими полями, вони тепер були рухомими мішенями, на них тренувалися снайпери, які викидали падло собакам — у голодуючому Моорі… і раптово знецінені знаки розрізнення, ордени та бюсти героїв, загорнуті у прапори та непотрібні вже мундири, тонули у вигрібних ямах або зникали на горищах, у підвальних схованках, а також у вогні та поспіхом прикопаній землі. У Моорі владарювали переможці. Хоч би які скарги на цю владу надходили до комендатури — відповіді та резолюції окупаційних військ були зазвичай тільки злісним нагадуванням про жорстокість тієї армії, в якій вірно служили моорські чоловіки.

Звісно, зовсім не вершники Страшного суду роз'їжджали селищем на заляпаних глиною ломових конях, і з танкових люків та з відкритих платформ армійських ешелонів позирали не ангели помсти і не привиди з пророцтв Целіни, — але в комендатурі, на яку було перетворено громадську канцелярію, засів перший з низки іноземних командирів — полковник з Красноярська, білобрисий сибіряк з водянистими очима; він не міг забути своєї вбитої сім'ї і стогнав уночі в жахливих снах, а призначаючи, навмисне нерегулярно, комендантську годину, наказував стріляти по всьому, що в ту пору рухалося на вулицях і в садах Моору.

Війна скінчилась. Але такому віддаленому від усіх полів битв Моору за один тільки перший мирний рік судилося побачити більше солдатів, ніж за всі одноманітні століття дотеперішньої його історії. До того ж іноді здавалось, ніби на оточених горами моорських пагорбах не просто здійснюються плани стратегічного розгортання військ, а також тривають якісь химерні монструозні маневри, які мусять продемонструвати саме тут, у цій глушині, сукупну всесвітню потугу: на перекопаних полях та виноградниках Моору, на порожніх дорогах та заболочених, тванистих луках нашаровувались та перетинались у цей перший рік окупаційні зони шести різних армій.

На настінній карті в комендатурі горбистий моорський край виглядав усього-на-всього клаптиковою викрійкою капітуляції. Переговори без кінця та краю між переможцями, що суперничали між собою, визначали та змінювали демаркаційні лінії, передавали долини і траси з благодатних рук одного генерала до сваволі його наступника, ділили густо поцяткований вирвами від вибухів ландшафт, пересували гори… Але вже наступного місяця нова конференція знову все перетасовувала. Одного разу Моор втрапив до раптово розверзлої між арміями нейтральної зони, був залишений військами — і знову окупований. Берінгова садиба постійно залишалася в лещатах мінливих кордонів, але завжди була нічим більшим ніж вбогою здобиччю — закіптюжена кузня, порожній хлів, кошара для овець, необроблена земля.

Протягом перших двох тижнів перемир'я у Моорі хазяйнували виключно сибіряки красноярського полковника, після їхнього відходу до селища вступила марокканська батарея під французькою орудою. Настав травень, але тепла все ще не було. Марокканці вбили двох дійних корів, що були заховані в руїнах моорського тартака, розстелили на бруківці перед комендатурою молитовні килимки, а коли, на невимовний жах Берінгової матері, один з африканців пострілом зніс Мадонну цвинтарної каплички із позолоченої хмарки, його не побив жоден грім з небесної синяви.

Батарея залишилася аж до літа. Далі їй на зміну прибув шотландський Хайлендський полк, гельські снайпери, які принаймні раз на тиждень відзначали річницю якихось незабутніх битв — з урочистим підняттям прапора, грою на волинках і розпиванням темного пива; і врешті, коли з небагатьох засіяних полів зібрали врожай і вони знову лежали чорні та голі, як і увесь тутешній морозний край, шотландців змінила американська рота і почався режим майора з Оклахоми.

Майор Елліот був чоловіком свавільним і впертим. Він почепив на вхідних дверях комендатури велике гардеробне дзеркало і питав кожного прохача чи скаржника з окупованих районів, кого або що той бачить у цьому дзеркалі. Якщо майор був сердитим або просто не в настрої, він нудно повторював ув одній і тій самій послідовності свої запитання, аж поки прохач не описував те, що хотів чути майор, — свиняче рило, щетину і ратиці.