Крістоф Рансмайр - Останній світ

Так появились ми, плем'я тверде, загартоване в праці.

Й роду твердого свого не один залишаємо доказ.

ПІФАГОР

В «Останньому світі». Грек-переселенець. У залізному місті його мають за божевільного Назонового слугу; чіпляє в кроні сосни Еолові арфи, і з того, як вони бринять, визначає наближення бурі чи граду. Вірить у переселення душ, запевняє, нібито в очах корів та свиней бачить погляди перевтілених людей, і тому виголошує перед різницею промови, в яких вживання м'яса називає ганьбою; за це Терей вивертає йому на голову овечі тельбухи. У Назонових стражданнях упізнає власну долю, в його словах — власні думки і вважає, що в цьому збігові нарешті знайшов гармонію, яку варто підтримувати й передавати далі. Починає — спершу на столах у винаря, потім на стінах будинків та огорожах — робити написи й кінець кінцем ставить кожному Назоновому слову пам'ятник — кам'яний монумент, обвішаний пописаними полотняними клаптиками, — на знак того, що тепер Піфатор Самоський з його думками та міркуваннями про світ не самотній.

У давньому світі. Вчений із Самоса, народився близько 570 р. до н. е. За владарювання Полікрата залишає близько 532 р. до н. е. острів і засновує в південноіталійському місті Кротоні релігійно-наукове товариство, політичну активність якого зрештою придушено за допомогою зброї. Внаслідок цього Піфагор у розквіті сил переселяється до Метапонтіона в Тарентській затоці і там близько 497 р. до н. е. помирає. Позаяк жодних записів про свої погляди Піфагор, щоб знання не дісталися невігласам, не залишив, то уявлення про ці знання можна скласти собі з загальних положень піфагореїзму (наприклад, вчення про пететворен-ня душ та про круглу форму Землі, фізичні й математичні закони тощо). У книзі п'ятнадцятій «Метаморфоз» Назон надає вченому довге слово, в якому змальовано філософсько-релігійне підґрунтя всіх перетворень.

Все — в перемінах; не гине ніщо. То сюди переходить

дух мандрівний, то туди. Будь-яке він у світі займає

Тіло: з тваринного може в людське перебратись, а звідти —

Знову в істоту якусь увійти, тож не гине ніколи…

В усім світі ніщо не є стале:

Все тут пливе; що не виникне — не переміні підлегле.

Навіть невидимий час течією струмить ненастанно, і Мов невсипуща ріка:)іі ріці, ні текучій годині

Не зупинитись вовік. Як за хвилею котиться хвиля,

Чуючи натиск сусідньої, кваплячи ту, що спереду.

Так і окрилена мить: утікаючи — наздоганяє…

ПРОЗЕРПІНА

В «Останньому світі». Наречена томського цілителя й гробаря Діта. Любить, коли торговці худобою витріщаються на неї, мов на корову, а торговці бурштином — мов на коштовний камінь, — так каже про неї, затулюючи долонею рота, Феме. Рік у рік Прозерпіна марно намагається вмовити нареченого поїхати з нею до чудесного міста Рима. Іноді вони цілими днями сваряться, потім Прозерпіна кидає Діта, але щоразу повертається до його тихого, пропахлого миррою та тисячолистником будинку. Та хоч як вона дбає про Діта, палким коханням не може розвіяти його похмурої туги.

У давньому світі. Богиня підземного царства; дочка Юпітера й Церери — богині родючості й хліборобства. Діт, володар підземного царства, покохав її й викрав, та зрештою дозволяє їй повертатися на родючу половину року на землю.

… Відтепер Прозерпіна

3 матір'ю місяців шість і з мужем стільки ж проводить.

Тут же владарка полів і думками, й лицем просвітліла.

Щойно похмура, в журбі й перед Дітом посмівши постати,

Вся заясніла нараз, наче' сонце, вповите недавно

В хмари важкі, випливає із них, золоте, переможне.

ПРОКНА

В «Останньому світі». Дружина різника Терея, Ітісова мати, Філомелина сестра. Не живе з чоловіком, а мучиться, хоч ні на що й не нарікає. Терей часто б'є її — мовчки й без злості, немов худобину, яку йому привели на забій; кожним своїм ударом він ніби намагається заглушити в дружини нікчемні рештки її волі й відрази до нього. Єдине, що захищає Прокну від чоловіка — це її чимдалі більша повнота, отой жир, який вона плекає всілякими мазями та запашними оліями і в якому ця колись тендітна жінка помалу наче зникає. Коли стає очевидним, що Терей зґвалтував і скалічив Філомелу, Прокна божеволіє, забирає з часу свого сина й переносить його знов до свого серця.

У давньому світі. Дочка афінського царя Пандіона, Філомелина сестра, Тереєва дружина; вбиває рідного сина Imica, щоб помститися Тереєві за те, що зґвалтував і скалічив Філомелу.