Ерік-Еммануель Шмітт - Мрійниця з Остенде

«Я лише гляну, про який рукопис XVI ст. там ідеться», вирішив він.

Але через двадцять хвилин він більше про це не думав, критична відстороненість, яку він хотів зберегти щодо тексту, трималася впродовж кількох сторінок; прочитавши перший розділ, він одразу, не переводячи подиху, взявся за другий, його сарказм розчинився в читанні, як цукор у воді.

На своє велике здивування він дізнався, що героїня, аґент ФБР Ева Сімплон була лесбіянкою; це вразило його настільки, що надалі він уже не міг сумніватися щодо вчинків чи думок, які їй приписував автор. Навіть більше, марґінальність, на яку цю вродливу жінку прирікала її сексуальна орієнтація, відсилала Моріса до його власної марґіналізацїї через те, що він був негарним, тож невдовзі він відчув до Еви Сімплон велику симпатію.

Почувши, що Сільві вимкнула телевізор і важкими кроками піднімається по сходах, він згадав, що мав би спати. Почуваючись підлим, він вимкнув настільну лампу. Немає й мови, аби вона знала, що він не спить! Ще менше, щоби зрозуміла, що він поцупив її книжку! Та її забрала…

Хвилини, які він перечекав у темряві, видались йому довгими й неприємними. У будинку чулися тисячі потріскувань невідомого походження. Чи ж Сільві подумала й зачинила всі вхідні двері? Звісно, ні! Він знав її довірливу натуру. Хіба вона не усвідомлює, що вони оселились у незнайомій будівлі, спорудженій серед безвісти на дикій землі? Хто підтвердить, що цей регіон не кишить волоцюгами, злочинцями, особами без совісті, ладними вбити за кредитну картку? Можливо, лютує навіть якийсь ман’як, який проникає на вілли й ріже мешканців? Чи серійний убивця? Горлоріз із Ардешу? Чи якась банда… Про це, вочевидь, відомо всім в окрузі, крім них, новоприбульців, бо їх ніхто не попередив, і вони перетворилися на ідеальну ціль! Він здригнувся.

Дилема: встати й перевірити, чи замкнуто всі замки, але тоді його зможе почути Сільві, чи дати зловмисникам нагоду зайти в дім і сховатись у шафі чи в льоху? У цю мить нічну тишу розірвав тужливий звук.

Сова?

Так. Авжеж.

Чи людина, яка імітує сову, скликаючи своїх спільників? Найкласичніший засіб у зловмисників. Хіба ні?

Та ні! Це, звісно, сова.

Крик повторився.

Моріс спітнів, його поперекові хребці зволожилися. На що вказував повторний крик? На те, що це справді сова, чи таки відповідь співучасників?

Він підвівся і вскочив у свої старі черевики. Не можна гаяти ні хвилини. Байдуже, що подумає Сільві, банда психопатів тривожила його більше, ніж кузина.

Вискочивши в коридор, він почув шум води в душі; це його заспокоїло, вона не почує, як він спускається.

Опинившись унизу й кинувши погляд на вітальню та їдальню, осяяні примарним світлом, він із жахом констатував, що вона все залишила відчиненим. Жодної зачиненої віконниці, жодних зачинених скляних дверей. Досить розбити шибку, щоб увійти. Що ж до дверей, то в них стирчав ключ, він навіть не був повернутий. Бідолашна божевільна! З такими, як вона, людьми не треба жахатися того, що трапляються криваві різанини.

Він квапливо вийшов і, навіть не зупинившись, щоби вдихнути повітря, — настільки боявся втратити бодай секунду — кинувся від одного вікна до іншого, прихиляючи дерев’яні щити, не наважуючись поглянути довкола і боячись, що будь-якої миті на його потилицю опуститься рука і вкладе його на місці.

Потім зайшов у дім, повернув ключ, заштовхав засуви, опустив дверні ручки і ще раз пробігся кімнатами, блокуючи віконниці прогоничами.

Закінчивши свій спринт, він присів, аби перевести подих. Мірою того, як серце билося дедалі спокійніше, бо все довкола виглядало спокійним, він зрозумів, що щойно пережив напад паніки.

«Що з тобою трапилося, мій бідолашний Морісе? Подібних страхів ти не знав із часів свого дитинства».

Він пригадував, що в дитинстві був боязким хлопчиком, одначе вважав, що відтоді його вразливість залишилася позаду, в тому зниклому світі, з тим Морісом, що зник. Чи ж це могло повернутись?

«Причина, напевно, в тій книжці? Мені нічим пишатись».

Бурмочучи, він піднявся до своєї кімнати.

Зібрався вимкнути лампу, але завагався.

«Ще кілька сторінок?»

Але якщо світло горітиме, то, вставши, Сільві побачить світло, що вибиватиметься з-під дверей кузена, і здивується чому він не спить, адже казав, що засинає на ходу.

У шафі для білизни знайшов довгуватий валик і поклав його попід двері, перекриваючи щілину, знову запалив лампу і вмостився з книжкою.

Ева Сімплон його не розчарувала. Вона міркувала так, як він, критикувала так, як він, і навіть так само страждала від своєї критичної вимогливості. Так, усе так, як він. Він високо оцінив цю жінку.