Ерік-Еммануель Шмітт - Мрійниця з Остенде

— А потім?

— Решту мені розповів товариш, її сусіда. Пригадуєш, я тобі про нього говорила? Він живе через вулицю від мадам Стейнец.

— Так-так. Благаю, продовжуй.

— Того вечора чоловік зайшов з нею у дім. Вона наказала служниці йти додому і повернутись лише наступного дня. Туркеня цієї вимоги дотрималась.

— Ну?

— Вона прийшла наступного дня.

— І?

— Жінка з букетом була мертвою.

— Прошу?

— Жінка померла. Природною смертю. Через зупинку серця.

— А не могло бути так, що це він…

— Ні. Жодних сумнівів. Зупинку серця діагностували й підтвердили лікарі. З нього знято підозру. Тим паче, що він…

— Ну?

— Він зник.

— Що?

— Ф’ють! Щез! Ніби він у дім не заходив і з нього не виходив. Туркеня каже, вона його не бачила.

— Але ж ти щойно…

— Так. Мій товариш стверджує, що він до неї зайшов, але служниця повністю це заперечує. У будь-якому разі, поліцію це не цікавить, бо в її смерті немає нічого підозрілого. Тепер мій товариш про це мовчить, бо що більше він наполягає, то більше сусіди вважають його кретином.

Ми всілись у шкіряні фотелі і взялися за коктейлі. І почали міркувати.

— Він не залишив жодних слідів? Про нього зовсім нічого невідомо?

— Абсолютно.

— З якого міста прибув той потяг?

— Цього мені не змогли сказати.

Ми замовили бармену ще по коктейлю, немовби алкоголь міг приручити таємницю.

— А де туркеня?

— Поїхала. Повернулася додому.

— Хто успадкував віллу?

— Муніципалітет.

Жодний путній мотив не міг пояснити цю історію. Довелося брати по третьому коктейлю. Бармен почав стурбовано на нас поглядати.

Ми мовчали.

Ми з Уллою не могли збагнути чогось більшого, але нам було приємно про це міркувати. Життя зазвичай нищить історії: трапляються ранки, коли з’являється відчуття, що щось має трапитися, щось велике, чисте й виняткове, аж тут дзвонить телефон, усе — кінець. Життя нас перекручує, розпорошує, роздроблює на атоми, відмовляє нам у чистоті рис. Жінці з букетом була притаманна одна особливість: життя набуло форми, її доля відзначалася чистотою літератури, економністю мистецького твору.

О другій годині ночі ми підвелися, щоб іти спати, але я ще довго не міг заснути, бо до самого світанку розмірковував, кого все-таки жінка з букетом могла чекати на третій платформі на цюріхському вокзалі.

Напевно, до свого останнього дня я так і запитуватиму себе, хто, власне, зійшов тоді з поїзда: смерть чи кохання.

Бубу — різновид національного одягу з широкими рукавами.

khagneux — учень підготовчого класу до Вищої нормальної школи.