Ерік-Еммануель Шмітт - Мрійниця з Остенде

— Я також ні. Та ще з такою адресою.

— Гаразд, Сільві, я тебе більше не турбую. Ти ж знаєш, я й телефон… Значить, у суботу?

— Так, у суботу, о десятій.

Наступні кілька днів Моріс прожив у піднесенні, що охопило його після телефонної розмови: адже він у повній формі, а до того ж незабаром їде у відпустку!

Як і більшість неодружених, які не мають сексуального життя, він дуже переймався своїм здоров’ям. Щойно при ньому заходила мова про якусь хворобу, Моріс уявляв, що може її підхопити, і відтоді пильно стежив за її ймовірною появою. Якщо хвороба проявлялася такими неясними, маловиразними симптомами, як утома, головні болі, пітніння і шлункові розлади, страх підчепити щось тривав значно довше. Його лікар звик до його несподіваних появ, тремтячим, із пересохлим ротом, якраз перед зачиненням кабінету, готовим почути підтвердження про близьку агонію. Лікар щоразу дуже докладно — чи, принаймні, створював таке враження — його оглядав, заспокоював свого клієнта і відсилав додому щасливого, ніби таки вилікував від справжнього захворювання.

У такі вечори, вечори вивільнення, вечори, коли приреченого на смерть відпускають на волю, Моріс Пліссон роздягався і з задоволенням розглядав себе з голови до ніг у великому дзеркалі у спальні — спогад про бабусю, міцна шафа з дзеркалом на повний ріст. Він, звісно, не красень, не гарніший, ніж раніше, але він здоровий. Повністю здоровий. І це тіло, якого ніхто не хоче, здоровіше, ніж багато інших значно спокусливіших тіл, і воно житиме ще довго. У такі вечори Моріс Пліссон себе любив. Без періодів такого інтенсивного страху, щеплення якого він собі робив, він, можливо, не міг би наділяти себе такою любов’ю. Бо хто ще міг би його нею наділити, між іншим?

О десятій ранку в суботу він сигналив під будинком, де було призначено зустріч.

Огрядна, радісна, кепсько вдягнена Сільві виглянула з балкона.

— Вітаю, братику!

— Привіт, сестричко!

Вони з Сільві знайомі з дитинства, він був єдиним сином, вона — єдиною донькою, вони настільки подобались один одному, що пообіцяли собі потім одружитись. Та ба, дізнавшись про це, дядько пояснив, що шлюб між кузенами заборонено, це загальмувало їхні матримоніальні плани, але не порушило розуміння. Можливо, створити інші союзи їм перешкодила тінь того нереалізованого шлюбу? Чи вони так і не зважилися подумати про іншу пару поза їхньою оригінальною парою? Тепер їм по п’ятдесят, позаду — невдалі романи, і кожен вирішив жити не одружуючись. Як і раніше, у відпустці вони проводили час разом, із таким самим, якщо не більшим, задоволенням, бо їхні зустрічі, здавалося, змітали і час, і життєві незгоди. Вони щороку присвячували собі по два тижні: цей дует відвідав Єгипет, Італію, Грецію, Туреччину, Сирію, Ліван і Росію. Моріс полюбляв пізнавальні подорожі, Сільві просто любила подорожувати.

У вихорі шаликів і хустин, що маяли навколо її огрядного тіла, Сільві вилетіла з дому, підморгнула Морісу, проскочила через дорогу до гаража, щоби закинути останню валізку в пащу свого мініатюрного авта. Моріс запитав себе, чому ця огрядна жінка систематично купує маленькі машини? Мало того, що вони робили її ще товстішою, вони були не дуже практичними в користуванні.

— І про що це ти думаєш, Морісе?

Вона підійшла й міцно його поцілувала.

Притиснутий до цих монументальних грудей, намагаючись на пальцях дотягнутися до щоки, щоб її поцілувати, він раптом уявив себе таким, як авто Сільві. Хирлявий, із запалою грудною кліткою, низький на зріст, тонкий у кістці, стоячи на світлині поруч із Сільві та її міні-автом, він виглядав би, як частка її колекції.

— Я подивився на паркінг коло себе і пригадав, що на моїй вулиці живуть двоє чорних, які їздять на білих лімузинах. Чорний. Білий. Контраст. Ти таке помічала?

Вона розсміялась.

— Ні, але ти мені нагадав, що одна з моїх колег у мерії, мадам Н’Да має болонку кремового кольору, від якої вона просто шаліє.

Моріс зібрався сміятися, коли з жахом констатував, що його авто — довге, високе, виготовлене згідно з американськими пропорціями, підтверджує цей закон протилежностей. Він ніколи не підозрював, що, вибираючи своє авто, він у такий спосіб також компенсує свій комплекс.

— Відчуваю, ти чимось стурбований, Морісе!

— Ні, все гаразд. А як ти, ми стільки місяців не бачились, а тільки розмовляли по телефону, як справи?

— Краще не буває! Завжди на висоті, дорогий Морісе!

— Ти наче змінила зачіску?

— Так, трохи… Що скажеш? Так краще?