Світлана Талан - Повернутися дощем

— Агов! Хлопці! Ви де?

Генику здалося, що він крикнув, а почув лише хрипіння. Навколо розкидана земля, ніби хто її ретельно розорав.

— Філософе, ти де?

Не видно нікого.

— Не може бути! — прохрипів Геннадій.

Снаряд розірвався майже поруч з ним, а хлопці були далі, на десяток метрів, тож мали лишитися неушкодженими. Він залишився живий лише дивом. Геннадій кинувся швидко розгрібати землю там, де помітив найближчий горбик. За руку витяг одного солдата — він не дихав, другого, третього… Усі загинули.

— Філософе, де ж ти?!

Геннадій не одразу помітив його під кущем, метрів за тридцять, на невеличкому пагорбі, де вони мусили окопатися. Він побіг до нього, в голові шуміло і паморочилося, спіткнувся, упав, підхопився і радісно повернув друга до себе обличчям:

— Як ти? Зачепило? — і побачив напівзаплющені очі та знекровлене обличчя. — Не може бути! — скрикнув, зрозумівши, що юнак не дихає. — Філософе, чому?! Як же так, Петрусю? Як же тепер нірвана без тебе? — Прикрив долонею очі побратима, стиха промовив: — Прощавай, друже. Ось тобі і нірвана…

За два дні Вадима знову привели до кабінету Філіна, де вже чекала Настя. Жінка сиділа в кутку на стільці зі зв’язаними хомутом руками позаду стільця. Обабіч — двоє чоловіків у камуфляжі. Хто вони: міліціянти чи ополченці — годі розібратися, жодних розпізнавальних знаків. Вадима посадили навпроти Насті й також зв’язали руки позаду.

— Я підготував папери, — сказав Філін, не підводячи погляду, але було зрозуміло, що він звертається до полонених. — У них ти погоджуєшся на співпрацю з молодою республікою ЛНР. Потрібен твій підпис.

— Я не буду нічого підписувати, — чітко карбуючи кожне слово, мовив Вадим.

— Тобто ти відмовляєшся із нами співпрацювати? — Філін ледь стримував лють.

— Так!

Філін глипнув на Настю, і та не витримала його важкого погляду, опустила очі.

— Не хочете добровільно працювати на нас? Змусимо!

Він свиснув, і за його командою один чоловік відкрив пляшку горілки, другий — закинув голову Насті назад за волосся і наказав відкрити рота.

— Ні, не треба! — попросила жінка.

— Хто тебе питатиме? — хмикнув Філін.

Чоловік почав заливати горілку. Вона лилася по обличчю, по шиї, і жінка закашлялася. Вадим відвів погляд.

— Дивись! — Філін підійшов ззаду і міцними руками-лещатами стис його голову. — Чому зупинилися?! — крикнув чоловікам. Заливайте всю, у мене ще є! А ти, сучий сину, будеш дивитися, як твоя кохана нап’ється досхочу і буде ласкава до чоловіків. На твоїх очах її будуть трахати ось ці молодики, якщо, звичайно, вона не захлинеться.

— Ні! Не треба! — скрикнув Вадим.

— Зачекайте, — важко дихаючи і спльовуючи горілку, попросила Настя. — Я хочу зробити заяву.

— Про співпрацю? — блимнув баньками Філін.

— Моя донька воювала на вашому боці, — на одному подиху вимовила Настя.

— Не треба, — попросив її Вадим.

— Тобто? — Філін насторожився.

— Вона разом з ополченцями стояла на блокпостах поблизу Сєвєродонецька, — пояснила Настя, — тому ви не маєте права так чинити зі мною, її матір’ю.

— Де вона зараз?

— У Росії.

— Дременула?

— Виїхала, коли почалися бойові дії за звільнення міста, — зізналася Настя, розуміючи, що нема сенсу брехати, аби не зробити ще гірше. — Вона допомагала бойовикам.

— То виходить, що вона зрадила нас?! Як тільки запахло смаленим, то одразу в кущі?! Ти знаєш, що тепер їй сюди дороги нема? Як нема і в Україну? Вона — подвійна зрадниця, а таких ніде не люблять.

— Знаю, — прошепотіла Настя, — але ж вона допомагала ополченцям.

— Не клей дурня, — Філін скривив обличчя в посмішці, — це тобі не допоможе. Якби твоя донька і зараз була у наших рядах, інша річ, а так… Продовжуйте! — наказав воякам.

— Не треба! — тільки й встигла сказати жінка, як їй знову почали лити в рота горілку.

Настя кашляла, захлиналася нею, їй давали змогу вдихнути повітря і знову продовжували. Вона почала пручатися й одразу ж отримала удар у печінку.

— Зупиніться! — вигукнув Вадим.

— Підпишеш?

— Ви мені не залишили вибору, — зітхнув чоловік.

Поки Філін відволікся на пошуки ручки в столі, бойовик, який тримав пляшку, швидко допив залишки горілки. Філін подав папери, і Вадим, якому звільнили руки, поставив свій підпис. Після цього дали папери Насті. Жінці не залишалося нічого, як розписатися.

— Ну, голубчики, ви в мене на гачку! — Філін задоволено потер руки. — Ваша СБУ таких, як ви, не пробачає.