Світлана Талан - Повернутися дощем

— Нічого, мама буде рада.

Хлопець вийшов з бліндажа, а Злий зауважив, що Малий по кілька разів на день телефонує батькам, як мала дитина.

— Сєвєр, а ти вже зізнався своїм, що не в столиці таксуєш?

— Ще ні, — сказав Геннадій. — Я вже вам казав, що вирішив сказати на День Незалежності.

— Вирішуй сам, — Мона повернувся на другий бік, — на твоєму місці я б розповів правду, мало що може трапитися.

— Я так вирішив, — уперто повторив Геник.

…Ледь зімкнули бійці очі, а вже команда «Підйом!» Попили чаю з печивом, забрали наплічники з речами й попрямували до запилених військових «КамАЗів» темно-зеленого кольору.

— Олексію Григоровичу, — звернувся до командира батальйону Злий, — документи з нашими особистими даними забрали? Не залишаться тут?

— Командування запевнило, що про все подбає, — відповів Батя, — сам розумію, що в паперах усі дані про вас і домашні адреси рідних. Не можна допустити, щоб вони потрапили до рук ворога.

— Особливо дані на таких, як я, коли рідні залишилися на тій території, — додав Злий, закидаючи наплічник у кузов вантажівки.

Бійці зайняли місця на машинах, їх перевірили за списками.

— З Богом, хлопці! — сказав Батя. — Уперед, на Іловайськ! Не підведіть мене! І слава Україні!

— Героям слава! — озвалися дружно з машин.

Командир помахав на прощання і побіг до автівки, яка вже чекала на нього. Вантажівки заревли двигунами, рушили з місця, піднявши за собою густу куряву. Небо світліло. Ще не визирнули перші промені із-за обрію, але вже народжувався новий день. Угорі — сіре небо, на якому згасла остання зоря, обабіч дороги — соняшникові поля. Золотоголові земні сонця підвели цікаві голівки, очікуючи щедрот сонця. Лише мовчазні бійці притискали до грудей автомати і не знали, що їм принесе новий день. Пилюга від важких «КамАЗів» піднялася така, що бійці закашлялися.

— Апчхи! — голосно чихнув Кабан.

— Дивись, не зіпсуй повітря! — пожартував Злий, порушивши мовчанку. — А то буде так, як минулої ночі.

— А як було? — голосно спитав Кабан, протираючи запорошені очі.

— Ще й питає як! Навоняв так, що дихати не було чим!

— А чому ти думаєш, що то я підпустив? — ображено прогудів Кабан. — Гадаєш, як великий, то підлий? Ні, то не я.

— Знайшли про що поговорити, — озвався Філософ, — ніби нема інших тем.

— Ти у нас найрозумніший, то розкажи щось, — сказав Злий, — про нірвану ми вже наслухалися так, що аж сниться.

— Як тобі може снитися нірвана, коли ти не пізнав її на собі? — Філософ сперся на автомат. — Ось закінчиться війна, я попрацюю над собою і досягну внутрішньої гармонії. — І різко змінив тему: — А ви знаєте, що в Україні знаходиться четвертина всіх запасів чорнозему на Землі?

У Філософа взагалі дуже добре виходило привернути увагу слухачів до себе, хоча такої мети він перед собою не ставив. Іноді побратими жартували з нього, називаючи ходячою енциклопедією, але любили юнака з тонкими пальцями й аристократичним обличчям, який міг вчасно відвернути увагу від суперечок чи сварок, переключивши її на цікаву розповідь.

— Я знала, що у нас багато чорнозему, родючі землі, але не здогадувалася, що так багато, — сказала Улянка, міцно тримаючи під руку Геннадія.

— Взагалі українцям є чим пишатися, — продовжив Філософ. — Наша країна входить у першу трійку поставників ячменю, а з виробництва зерна є однією із найпотужніших. Разом із Францією, США та Німеччиною наша батьківщина займає чільне місце з вирощування цукрового буряка.

— Воно й помітно, що ми так «добре» живемо, — з іронією в голосі промовив Злий.

— Гаразд, змінимо тему, — спокійно мовив Філософ, — облишмо економіку. Автором однієї з першої у світі Конституцій був Пилип Орлик. П’ятого квітня 1710 року він був обраний гетьманом Запорізького війська і того ж дня проголосив «Конституцію прав і свобод війська Запорізького». Нагадаю, що у США Конституцію прийняли набагато пізніше, у 1787 році, а в Польщі та Франції — лише у 1791-му.

Така вже вдача у Філософа: не виставляти свої знання, а делікатно натякнути, мовляв, просто нагадав, хоча насправді знав, що більшість побратимів не змогли б назвати дати прийняття Конституцій у різних країнах. Філософ відчував, що хлопці напружені, тому намагався їх відволікти від тривожних думок. На його плече сіла бджілка, яка прокинулась раніше від своїх родичів. Хлопець пальцем підштовхнув її, щоб летіла працювати.

— Ще у 1814 році в Україні Петро Прокопович змайстрував перший рамковий вулик, — продовжив хлопець, спостерігаючи, як бджілка зникла з поля зору. — Наша країна попереду країн Європи за обсягами виробництва меду. О! Згадав ще один цікавий факт! Географічний центр Європи розташовується серед Карпатських гір, біля міста Рахів.