Надія Гуменюк - Коханий волоцюга

Здесь есть возможность читать онлайн «Надія Гуменюк - Коханий волоцюга» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Клуб Сімейного Дозвілля, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Коханий волоцюга: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Коханий волоцюга»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Вісім маленьких повістей про кохання. Вісім простих історій, що поцілять у саме серце, пройдуть наскрізь і залишать по собі спогади… Спогади про своє. Бо в кожного з нас є історія, переживши яку розумієш, що вже ніколи не будеш таким, як раніше. А якою вона була — запаморочливо щасливою чи пронизливо болісною або тою та іншою одночасно, — мабуть, не так уже й важливо. Важливо, що вона привела тебе до себе.

Коханий волоцюга — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Коханий волоцюга», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Лінда махнула головою. Чорне волосся раптом піднялося, зібралося докупи і стало крилом великого птаха. Воно закрило Ліндине обличчя. Кінь скочив з берега, опустився у червону річку. Випірнув з неї уже не вороним, а вогняним. І без вершниці.

— Ліндо-о-о! Вернися! — закричав Дмитро і прокинувся.

Лінди в кімнаті не було. Він похапцем одягнувся і вийшов у двір. Хвіртка відчинена. На траві попід штахетником збита роса. Сліди ведуть на дорогу і губляться на білому піску. Він побіг за ними. Обминув обійстя, завернув на стежку, що вела до річки, вийшов на місток. На містку лежав блакитний пасочок від Ліндиного халата. Значить, вона знову була тут. Перейшов місток. Лінда стояла на другому березі, розгублено дивилася на течію і дрібно-дрібно тремтіла. Від холоду чи від страху?

— Я тут! Я тут, люба! — накинув на плечі куртку, взяв за руку.

Лінда покірно пішла за ним.

— Хто ж іде з дому не снідавши, — сказав докірливо. — Поснідала б і тоді вже гуляла б собі на здоров’я. Тим більш, що ти й заснула вчора без вечері. От всезнайка-поспішайка!

— Дякую тобі! — сказала вона.

— За що?

— Тут дуже гарно. Така осінь… Якби не робота, ми могли б не повертатися до міста.

— А ми от візьмемо й не повернемося.

— А як же Вадик? Йому ж до школи треба.

Дмитро поставив чайник на електричну плитку, нарізав батон, дістав масло, сир.

— Вмивайся і до столу!

Вони тут живуть уже чотири роки. Переїхали через три з половиною після того, як дізналися про Ліндин діагноз.

Лікар Петровський, давній приятель, з яким вони разом не одну чарчину випили, довго вагався, перш ніж винести свій вердикт. Зрештою залишився з Дмитром наодинці.

— Кепські справи, пане професоре. Геть кепські. Хвороба Альцгеймера. Загадкова, непояснима і невиліковна. Що провокує? Якби я міг відповісти на це запитання, то став би Нобелівським лауреатом. Може, стреси, може, надмірна втома мозку, може, гени, а може, ще щось…

Спочатку вони не повірили в прогноз старого психіатра. Якщо не здаватися, опиратися, боротися… Якщо… Зрештою, трапляється й чудо. Он дехто навіть від раку на четвертій стадії виліковується. А щоб жінка з такою нестримною енергією, з такою феноменальною математичною пам’яттю та втратила її!

Боротьба була запеклою. З суворим режимом, з ретельно збалансованою дієтою, з численними логічними вправами. Але вони міліметр за міліметром програвали територію Ліндиної пам’яті Алоїсу Альцгеймеру. Зрештою Дмитро, за порадою лікаря, понаклеював по всій кухні таблички з написами. «Тарілки», «Ложки», «Ножі», «Хлібниця», «Цукор», «Сіль» — повідомляли жовті квадратики паперу. Але Лінда все одно забувала, що де лежить, а інколи навіть, що означають самі ці слова.

Якось Вадим зайшов до батька в університет.

— Ти тільки нічого такого не подумай, тату, — мені дуже жаль маму. Ти ж знаєш, як я її люблю. Але… Рита дратується і боїться. Це постійне плутання — то цукор у сільниці, то ножі в холодильнику… Ці папірці по всій квартирі… Вони ж нічого не дають. А людина з такою хворобою в міському помешканні — це дуже небезпечно. Вона ж може і газ залишити ввімкнутим, і в квартиру кого завгодно впустити. Ми всі розходимося, а вона залишається. Та й… Ми з Ритою чекаємо дитину. Треба приймати кардинальне рішення, треба щось робити. Сам розумієш… Ми всі будемо її там провідувати.

— Де це — там? — аж сполотнів Дмитро.

— Сам знаєш, — опустив голову син.

Наступного ж дня Дмитро подав заяву на звільнення. Йому не повірили — мабуть, пан професор жартує. Справді, міг би ще працювати і працювати, професура в їхньому університеті довго тримається, дехто вже ледь пересувається, ледь говорить, але вперто дибуляє до аудиторій і повчає «плем’я молоде і незнайоме». Йому ж тільки під сімдесят. А Лінда… Їй тільки шістдесят три. Чому це сталося саме з нею? Чому так рано? Уявити її в психоневрологічному притулку, пропахлому ліками, серед згасаючих старих із безнадією в очах…

— Тату, — ображено сказав Вадим, коли Дмитро отримав розрахунок. — Як ти міг піти з університету? Навіщо? Ми з Ритою думали, що ти нам допоможеш на квартиру зібрати. А тепер… З самої пенсії сьогодні на нормальне житло не відкладеш. А в нас зарплати — сам знаєш які. Що ж нам, отак і жити всім разом? Рита каже…

— Я знаю, що каже Рита, — обірвав його Дмитро. — Можеш її заспокоїти.

Тоді він і згадав про будиночок на березі Капустельки, неподалік від дачного масиву, який його аспірант збирався продати. Скаржився недавно, що не має ні часу, ні бажання морочитися з тією сільською халабудою, яку йому залишили батьки. Лікар же казав, що для Лінди спокій і перебування на свіжому повітрі — найкращі ліки. Хоча, якщо вже геть чесно, то ліків від її хвороби взагалі ще не винайдено.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Коханий волоцюга»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Коханий волоцюга» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Надія Гуменюк - Вересові меди
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Танець білої тополі
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Енна. Дорога до себе
Надія Гуменюк
Астрід Ліндгрен - Расмус-волоцюга
Астрід Ліндгрен
Борис Гуменюк - Вірші з війни
Борис Гуменюк
Надія Гуменюк - Плач пересмішниці
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Корона на одну нiч
Надія Гуменюк
Оля Гуменюк - Потерянный
Оля Гуменюк
Надія Гуменюк - Дожити до весни
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Квіти на снігу
Надія Гуменюк
Отзывы о книге «Коханий волоцюга»

Обсуждение, отзывы о книге «Коханий волоцюга» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x