Донна Тартт - Щиголь

Я не знав, чому раптом настрій у мене так зіпсувався. Я не зміг подолати свої почуття до Піппи і знав, що, мабуть, ніколи їх не подолаю, й виходило, з ними мені доведеться жити, зі смутком любити жінку, з якою я ніколи не зможу бути поруч; але більш нагально переді мною постали труднощі (які я раптом виявив), пов’язані з тим, що мене все глибше затягувало у водоверть спілкування. Ми з Кітсі більше не втішалися приємними вечорами à deux [153] Удвох ( фр .). , тримаючись за руки, самі на диванчику в напівтемряві ресторану. Натомість тепер майже щовечора відбувалися гулянки з її друзями, сповнені гамірних веселощів, коли (засмиканий, не підтриманий наркотиками, напружений до останнього синапса) я був неспроможний виявити достатній соціальний запал, а надто коли почувався стомленим після роботи — а потім до цього ще й додавалися підготовчі заходи до весілля, лавина дрібниць, у яких я мусив брати участь із таким самим ентузіазмом, як і вона, яскравий шквал брошурок і товарів. Цей клопіт вона сприймала як повноцінну роботу: відвідати продавців канцелярських товарів та квітів, вибрати компанію з обслуговування бенкету й постачальників, назбирати зразки тканин і коробок із птифурами та зразками тістечок, хвилюватись і постійно просити мене допомогти їй зробити вибір між практично однаковими відтінками на кольоровій шкалі кремового й лавандового, скоординувати низку «дівочих вечірок» зі своїми дружками та «хлопчачих вікендів» — для мене з друзями друзів (чи, бува, не Платт їх організовуватиме? У такому разі я можу розраховувати принаймні на те, що не залишуся тверезим), — а потім зі стосиками яскравих буклетів обміркувати плани на медовий місяць (Фіджі чи Нантакет [154] Острів біля узбережжя американського штату Массачусетс. ? Міконос [155] Грецький острів в архіпелазі Кіклади. чи Капрі?).

— Фантастично, — казав я своїм новим люб’язним, спеціально для Кітсі відрепетируваним голосом, — це все просто чудово. — Хоч якщо взяти до уваги стосунки її родини з водою, то здавалося дивним, що вона не виявляла цікавості ані до Відня, ані до Парижа, ані до Праги, ані до будь-якого місця призначення, що не було островом посеред паскудного океану.

Проте я ще ніколи так упевнено не дивився в майбутнє. І коли я нагадував собі про правильність мого курсу, а я нагадував про це собі часто, мої думки летіли не тільки до Кітсі, а й до місіс Барбур, чиє щастя вселяло мені впевненість і розтікалося приємними потоками по каналах мого серця, засушеного протягом багатьох років. Від наших новин вона помітно розквітла й випросталася; вона почала метушитися по квартирі, трохи підфарбовувати губи помадою, а її повсякденні взаємини зі мною стали осяяні постійним мирним світлом, яке збільшувало простір навколо нас і проникало в мої найтемніші закутки.

— Я ніколи не думала, що знову зможу бути щасливою, — зізналася вона мені одного вечора за обідом, коли Кітсі несподівано підхопилася на ноги й побігла до телефону, як мала звичку робити, і ми залишилися тільки вдвох за столом у її кімнаті, незграбно колупаючи паростки спаржі та стейки з лосося. — Бо ти завжди був таким добрим до Енді, підбадьорював його, підтримував його впевненість у собі. Він завжди був найкращим поруч із тобою. І я така рада, що ти станеш офіційним членом нашої родини, що ми тепер зробимо наш зв’язок законним, бо — можливо, мені й не варто це казати, але, думаю, ти не образишся, якщо я в цю мить відкрию своє серце, — я завжди думала про тебе як про власного сина, ти це знав? Навіть тоді, коли ти був зовсім малим хлопчиком.

Ці слова так мене шокували та розчулили, що я зреагував на них геть розгублено й став заникуватися, тож вона пожаліла мене і звернула розмову на іншу тему. Та щоразу, коли я їх згадував, я відчував, як мене овіює теплом. З не меншою втіхою (хоч і з певним відчуттям сорому) я пригадую, як була вражена Піппа, коли я повідомив їй новину телефоном. Знову й знову я пригадував, як вона приголомшено замовкла, сказавши:

— Що? — а потім, опанувавши себе, промовила: — О, Тео, як чудово! Як мені хочеться познайомитися з нею!

— О, вона дивовижна! — сказав я з отруйним підтекстом. — Я кохав її ще відтоді, як ми були дітьми.

І поступово до мене доходило, що це правда. Поєднання минулого з теперішнім було на диво еротичним: я переживав нескінченну втіху, пригадуючи, як дев’ятирічна Кітсі зневажала тринадцятирічного мене (закочувала очі, надувала губи, коли їй доводилося сідати поруч зі мною за столом). І мені будо ще приємніше спостерігати, з яким шоком сприймали повідомлення про наш шлюб люди, які знали нас від дитинства. Ти? І Кітсі Барбур? Справді? З нею? Я обожнював бешкетне баламутство неймовірної ситуації: прослизнути до її кімнати, коли її мати заснула, — до тієї самої кімнати, яку вона тримала замкненою від мене, коли ми були дітьми, кімнати з тими самими рожевими шпалерами, яка анітрохи не змінилася від часів Енді, з тими самими написами «НЕ ЗАХОДЬ», «НЕ ТУРБУЙ», — я спиною відчиняв двері, затягував її туди, Кітсі замикала за нами двері, притуляла палець до мого рота, і ми в солодкій знемозі падали на її ліжко, мама спить, тссс!