Рут Хоган - Хранитель забутих речей

— Церемонія була дуже скромна. У крематорій допустили лише членів родини. Усе організувала його сестра, та сама, що пише жахливі книжки.

Поліна вимовила слово «сестра» з такою антипатією, що стало зрозуміло: на її погляд, Порша навряд чи заслужила на це звання. Юніс відчула, як світ закрутився довкола, вона поповзла на підлогу. Невдовзі після цього Юніс на дивані пила гарячий солодкий чай з ложкою бренді, а Поліна поплескувала її по руці.

— Це просто шок, моя люба, — втішала вона відвідувачку. — Ваше обличчя зблідло, як у привида.

Підбадьорена чаєм, бренді й печивом, Юніс змогла вислухати всю жахливу історію, яку розповіла Поліна. Порша хотіла, щоб кремація відбулась якомога швидко і тихо.

— Вона, бач, відбувала у своє книжкове турне і не хотіла порушувати графік, — Поліна сьорбнула чаю і похитала головою, висловлюючи таким чином своє засудження Порші. — А коли повернеться, то хоче влаштувати тут виставу — панахиду й поховання попелу. Запросила «усіх, кого лише можна», і музику виконуватиме хор янголів, яким диригуватиме Його Святість Папа, судячи з того, що вона промовляла. Мабуть, затьмарить церемонію Принцеси Діани.

Юніс слухала з жахом.

— Але він хотів зовсім не цього, — прошепотіла вона. — Він сказав мені, чого хоче. Він був коханням мого життя.

А тепер насамкінець вона його підведе.

Поліна уміла добре слухати й витирати сльози. Така в неї робота. Проте глибоко всередині за респектабельним костюмом й ідеально напрасованою блузкою билося хоробре серце неформалки. Колись давно її волосся, зараз укладене в білявий боб, було рожевим, а на носі досі залишався шрамик від пірсінгу. Вона передала Юніс іще одну серветку.

— Сьогодні хлопці на великому похороні. Я зазвичай цього не роблю, але… Ходіть за мною!

Вона провела Юніс через ресепшн униз по коридору, повз кухню для персоналу, каплицю та інші різноманітні кімнати до місця, де зберігались останки померлих, чекаючи, поки їх заберуть. З котроїсь полиці вона зняла велику дерев'яну урну, перевірила її табличку.

— Оце він, — промовила вона. Потім глянула на годинник. — Я залишу вас із ним, щоб ви могли попрощатися. Хлопці повернуться лише через годину, тож вас не потурбують.

Менше ніж за годину після цього Юніс сиділа в потязі, а останки Бомбардира в коробці з-під печива «Huntley & Palmers» лежали поруч на сидінні. Тільки-но Поліна пішла, треба було думати й діяти дуже швидко. На маленькій кухні, де Поліна заварювала чай, Юніс знайшла пластиковий пакет і коробку з-під печива. Вона пересипала печиво в пакет, а потім поклала рештки Бомбардира в коробку з-під печива. Наповнила урну печивом, але печиво виявилося залегке. Панічно шукаючи, що б іще туди покласти для ваги, в одній з кімнат Юніс натрапила на коробку зі зразками декоративного гравію. Вона жбурнула в урну кілька жмень камінців, закрила кришку так щільно, як тільки змогла, і повернула її на полицю. Коли Юніс проходила через ресепшн, стискаючи коробку в руці, Поліна з-за свого столу навіть не глянула на неї, тільки помахала, щоб побажати удачі. Вона не помітила коробку.

Провідник свиснув у свій свисток, а Юніс рефлекторно стисла коробку й усміхнулася.

— До Брайтона!

Лора була шокована. Вона взяла коробку та обережно потрусила її. Коробка, напевно, повна-повнісінька.

— Не труси! — застерегла її Саншайн. — Ти його розбудиш. — Вона захихотіла з власного жарту.

Лора подумала, які ще таємниці приховують стіни цього кабінету?

— Не дивно, що тут оселилися привиди, — сказала вона до Саншайн.

Після ланчу Лора допомогла Саншайн вивісити оголошення про коробку з-під печива на сайті, але, напевно, це така річ, яку ніхто не шукатиме.

Того вечора Фредді, Лора, Саншайн, Морква, Стелла і Стен обідали в саду «Зниклого Місяця», святкуючи день народження сайту Хранителя забутих речей. Саншайн пригадувала цікаві історії про речі, які там розміщувалися, але особливо багато вона говорила про коробку з-під печива.

— Оце найбезглуздіша загублена річ, — сказала Стелла, порпаючись у «ракових шийках, обсмажених у картоплі, нарізаній вручну». — І хто, Боже милий, кладе прах людини, яку любив, до коробки з-під печива?

— Може, саме для того, кохана, — висловив припущення Стен. — Може, навпаки, цього бідолаху в коробці не любили і хотіли його позбутися.

— А може, то навіть не людські останки. Можливо, просто попіл від чийогось вогнища. Саме на те воно і схоже, — зауважив Фредді, зробивши довгий ковток холодного пива.