Террі Пратчетт - Правда

— Ні, за гроші, але ж…

— Ах, розумію. Йдеться про те, що ви почуваєтесь вільним друкувати все, що забажаєте?

Виходу не було.

— Ну… В цілому, так, ваша високосте.

— Бо це — як там той ще один цікавий термін? Ах, так… «те, в чому зацікавлене суспільство»?

Правитель Ветерані підняв типографську літеру й узявся уважно її вивчати.

— Гадаю, так, ваша високосте.

— Всі ті історії про людоїдських золотих рибок та чужих чоловіків, що зникають у великих сріблястих тарілках?

— Ні, ваша високосте. Це — те, що суспільству цікаво. Наша продукція — інша, ваша високосте.

— Овочі дивовижної форми?

— Ну, не без того, ваша високосте. Сахариса називає це «сторінкою розваг».

— Про овочі та тварин?

— Так, ваша високосте. Але це хоча б справжні овочі та тварини.

— Отже… Є те, що цікаво більшості членів суспільства, наприклад, сторінки розваг — і є те, в чому суспільство зацікавлене, але що зовсім нікому не цікаво.

— Окрім суспільства, ваша високосте, — вставив Вільям, намагаючись не загубити думку співрозмовника.

— Тобто суспільство і члени суспільства — це різне?

— Гадаю, все дещо складніше, ваша високосте.

— Безумовно. Чи не хочете ви сказати, що суспільство — це зовсім не те, що маленькі громадяни, котрих ви щодня бачите з вікон? Що суспільство мислить глобальними, суттєвими, чіткими категоріями, тим часом як маленькі громадяни просто крутяться під ногами зі своїми маленькими справами?

— Мушу визнати, над цією ідеєю треба поміркувати.

— Гм. Цікаво. Я-бо завжди помічав, що розумні й інтелігентні громадяни, досить їм зібратись докупи, легко піддаються впливові найбезглуздіших ідей, — сказав Правитель.

Він обдарував Вільяма поглядом, що говорив: «Я читаю тебе як відкриту книгу, включаючи примітки найдрібнішим шрифтом» — після чого знову роззирнувся по друкарні.

— Що ж, бачу, на вас чекає насичене майбутнє. І мені не варто робити його складнішим, ніж воно неминуче буде й без мене. Я помітив, у вас тут щось монтують?..

— Ми ставимо семафорний пост, — гордовито сказала Сахариса. — Тоді ми зможемо зчитувати сигнали безпосередньо з великої сигнальної вежі. А ще ми відкриваєм корпункти в Сто Латі та Псевдополі!

Ветерані здійняв брови.

— Уявляю, — сказав він, — про скільки овочевих покручів ми ще дізнаємось. Чекатиму з нетерпінням.

Вільям вирішив стриматись за будь-яку ціну.

— Мене завжди вражало, як ті новини, що їх ви отримуєте, так точно пасують під розміри сторінок, — продовжував Правитель Анк-Морпорку, дивлячись на шпальту, над якою працював Боддоні. — Жодної білої плями. І при цьому щодня трапляється що-небудь достатньо важливе, щоб опинитись на верху першої сторінки. Дивовижно… О, в слові «отримання» має бути дві «н».

Боддоні підняв погляд. Ціпок Ветерані майнув у повітрі й завмер, вказуючи на центр щільно набраної колонки. Гном придивився, кивнув і потягнувся до інструментів.

Шпальта лежить до нього верхом, і ще й дзеркально, подумав Вільям. А ці слова — в самісінькій середині шпальти. Але він їх таки помітив.

— Те, що ви бачите дзеркальним по відношенню до вас, часто легше зрозуміти, якщо воно ще й перевернуте, — сказав Правитель, відсутньо постукуючи себе по підборіддю срібним навершям свого ціпка. — Як у житті, так і в політиці.

— Що ви зробили з Чарлі? — спитав Вільям.

Зворотній погляд Ветерані не відображав нічого, крім щирого подиву.

— Та нічого. А що, треба було?

— Ви, бува, не замкнули його, — з підозрою сказала Сахариса, — в глибокому підземеллі, де він постійно носив би маску, а їжу йому приносив би глухонімий наглядач?

— Гм… Не думаю, — сказав, усміхнувшись, Правитель, — хоча, глибоко переконаний, із цього міг би вийти цікавий текст. Наскільки мені відомо, пана Чарлі запросили до Гільдії акторів — хоча дехто, безумовно, вважав би глибоке підземелля кращою альтернативою. Хай там як, гадаю, на нього чекає щасливе майбутнє. Дитячі ранки й усе таке інше.

— Тобто… У вашій подобі?

— Авжеж. Має бути кумедно.

— А може, він стане в пригоді й вам — наприклад, на якій-небудь дуже нудній церемонії, або коли ви позуватимете придворному художнику? — спитався Вільям.

— М-м-м? — перепитав Правитель.

Вільям подумав, що той же Ваймз добре вмів прикидатись глухим, але в порівнянні з його високістю виглядав би просто дитиною.

— У вас є ще питання, пане де Ворде?

— Пізніше будуть, — пообіцяв Вільям, концентруючись. — «Час» старанно слідкуватиме за подіями громадського життя.