Террі Пратчетт - Правда

Ветерані, здавалося, був повністю поглинутий розгляданням чорнила.

— Повинен, ваша превелебносте? — спокійно спитав він, не підводячи очей.

— Ви знаєте, чому ми всі проти цих дурниць із набірним шрифтом!

— Нагадайте-но мені… О, дивіться, лід то спливає, то тоне…

Х’югнон зітхнув.

— Слова занадто важливі, щоб полишати їх машинам. Ви знаєте, що ми не маємо нічого проти різьблення. Ми не заперечуємо, коли слова як слід прицвяховано до їхніх місць. Але слова, які можна розібрати на частини й використати для створення нових слів… це очевидна небезпека. Я, до речі, думав, що ви теж не в захваті?

— В цілому, так, — сказав Патрицій. — Але, ваша превелебносте, роки управління цим містом навчили мене, що не слід намагатися прилаштувати каструльну кришку до вулкана. Часом справам варто дозволити йти своїм шляхом. Зазвичай вони все одно далеко не заходять.

— Ви не часто підходите до справи так вільготно, Хевлоку, — сказав Х’югнон.

Патрицій обдарував його холодним поглядом, що тривав на пару секунд довше, ніж це було б комфортно для співбесідника.

— Гнучкість і завбачливість — ось слова, що завжди стояли на сторожі коло мене, — сказав він.

— Боже мій, та невже?

— Саме так. І зараз я хотів би, щоб ви, ваша превелебносте, разом зі своїм братом зрозуміли: цей бізнес розгорнуто гномами. А вам відомо, де знаходиться найбільше місто гномів, ваша превелебносте?

— Що? Ну… Це десь у…

— Авжеж, усі так думають. Але насправді це — Анк-Морпорк. Зараз тут більше п’ятдесяти тисяч гномів.

— Не може бути.

— Запевняю вас. Наразі ми підтримуємо дуже гарні стосунки з гномовими громадами в Мідній Горі та Убервальді. Коли йдеться про гномів, я завжди дбаю про те, щоб дружня рука нашого міста була простягнута вперед… і трошки вниз. І я переконаний, що за нинішніх холодів усі ми дуже втішені з того, що до нас щодня прибувають з гномових шахт баржі з вугіллям та гасом. Ви вловлюєте мою думку?

Х’югнон кинув погляд на камін. Всупереч всілякій імовірності, один зі шматків вугілля зажеврів сам собою.

— І, звичайно, — продовжував Патрицій, — було б украй важко ігнорувати цей новий тип… гм… ТИПОграфії саме зараз, коли така кількість друкарень з’явилася в Агатійській Імперії та, як ви, безумовно, знаєте, в Омнії. А з Омнії, як ви, безумовно, знаєте, експортуються величезні наклади їхньої священної Книги Ома та тих памфлетів, на які вони так нагострили розум.

— Прозелітична маячня, — сказав Х’югнон. — Вам слід би було давно їх заборонити.

— Заборонити релігію, ваша превелебносте?

— Ну, коли я говорю «заборонити», я маю на увазі…

— Я глибоко переконаний, що ніхто й ніколи не назве мене деспотом, ваша превелебносте, — суворо сказав Правитель Ветерані.

Х’югнон Ридикуль зробив необдуману спробу перейти на легший тон.

— Принаймні, двічі. Ха-ха.

— Даруйте?

— Я сказав… принаймні, двічі… ха, ха.

— Перепрошую, боюсь, я вас не розумію.

— Це був, ну, невеличкий каламбур, Хев… ваша високосте.

— А. Зрозуміло. Ха-ха, — сказав Ветерані так сухо, що його слова сушили саме повітря. — Ні, боюся, омнійці мають усі права розповсюджувати свої благі вісті про Ома. Але звеселіться! Ви ж, напевне, теж маєте благі вісті про Іо?

— Що? А. Так, звичайно. Минулого місяця він трохи застудився, але тепер усе гаразд.

— Прекрасно. Це і є благі вісті. І немає сумніву, що ті друкарі радо їх розповсюдять. Я цілком певен, що їхня робота відповідатиме вашим високим стандартам.

— Отже, це всі ваші аргументи, ваша високосте?

— Гадаєте, я маю інші? — сказав Правитель. — Мої мотиви, як завжди, абсолютно прозорі.

Х’югнон зауважив про себе, що «абсолютно прозорі» могло означати як те, що крізь них можна бачити, так і те, що побачити їх неможливо взагалі.

Правитель переклав на столі кілька паперів.

— До того ж, Гільдія граверів протягом минулого року підвищила розцінки втричі.

— Ах, розумію, — сказав Х’югнон.

— Цивілізацію рухають слова, ваша превелебносте. Цивілізація — це і є слова. Які, в цілому, не мали б коштувати надто дорого. Світ обертається, ваша превелебносте, і ми повинні крутитися разом із ним.

Ветерані усміхнувся.

— Свого часу народи гризлися, мов болотні потвори. Анк-Морпорк заправляв значним шматком болота, бо мав найкращі зуби. Але сьогодні місце сталі посіло золото, і, на щастя, анк-морпоркський долар виглядає світовою валютою. Завтра… можливо, зброєю стануть звичайні слова. Якнайбільше якнайточніших слів, і головне — щоб тобі належало останнє слово. Визирніть у вікно. Що ви бачите?