Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

— Ви ж не думаєте, що хтось міг убити його, — тихенько запитав Том.

Лейтенант здвигнув плечима й застиг у такій позі майже на чверть хвилини.

— Сумніваюся. Наявні в нас факти не вказують на таку можливість. Це малоймовірно. Ebbene… Ми зв’язалися по радіо з усіма великими й малими кораблями, які відпливали з Італії. Він або взяв якийсь маленький човен, не більший за рибальський, або переховується десь в Італії. Або, можливо, десь у Європі. Ми здебільшого не фіксуємо імен тих, хто перетинає кордон, а в синьйора Ґрінліфа було кілька днів, щоб виїхати. Як би там не було, я вважаю, що він переховується. І поводиться так, ніби в чомусь винен. Щось таки трапилося.

Том серйозно глянув на нього.

— Ви коли-небудь бачили, як синьйор Ґрінліф підписував ті чеки? Особливо за січень і лютий?

— Бачив одного разу, — сказав Том, — але то було в грудні. Я не був з ним у січні й лютому… Ви справді підозрюєте його у вбивстві синьйора Майлза? — вкотре недовірливо перепитав він.

— У нього немає алібі, — відповів офіцер. — Він казав, що після відходу синьйора Мелейза пішов на прогулянку, але ніхто цього не бачив. — Раптом він показав пальцем на Тома. — До того ж… ми дізналися від синьйора Вена Гоустона, друга синьйора Мелейза, що синьйор Мелейз довго розшукував синьйора Ґрінліфа в Римі, ніби синьйор Ґрінліф намагався від нього сховатися. Може бути, що синьйор Ґрінліф за щось розсердився на синьйора Мелейза, хоча, за словами синьйора Вена Гоустона, синьйор Мелейз зовсім не гнівався на синьйора Ґрінліфа!

— Зрозуміло, — відказав Том.

— Ecco [83] Ось так ( іт .). , — підсумував лейтенант. Він дивився на Томові руки.

Чи принаймні Томові здалося, що він дивився на його руки. Він, звісно ж, знову надягнув свій перстень, але хтозна, може, полісмен запримітив якусь схожість? Том сміливо простягнув руку до попільнички й загасив цигарку.

— Ebbene, — підводячись, сказав лейтенант. — Щиро вдячний за вашу допомогу, синьйоре Ріплі. Ви один із небагатьох, хто може бодай щось розповісти нам про особисте життя синьйора Ґрінліфа. Люди, яких він знав у Монджибелло, навдивовижу небагатослівні. Типова риса італійців! Знаєте, бояться поліції. — Він засміявся. — Маю надію, що в майбутньому, якщо виникне потреба знову звернутися до вас, ми зможемо одразу вас знайти. Частіше зупиняйтеся в містах і рідше ночуйте в сільській місцевості. Якщо ви, звісно, не палкий шанувальник найвіддаленіших закутків Італії.

— Таки-так! — із захватом вигукнув Том. — Я вважаю, що Італія — найгарніша країна Європи. Якщо хочете, я сам повідомлятиму вам у Рим про своє місцеперебування. Я не менше від вас хочу знайти свого друга. — Він сказав це так, ніби наївний Том Ріплі уже забув, що Дікі підозрюють в убивстві.

Лейтенант простягнув йому картку зі своїм іменем та адресою поліційного відділку в Римі. Кивнув і додав:

— Grazie tante, синьйоре Ріплі. Buona sera!

— Buona sera, — відповів Том.

Молодий полісмен уже на порозі віддав йому честь, Том кивнув у відповідь і зачинив за ним двері.

Здавалося, що він може злетіти — як птах, розкинувши крила, вилетіти у вікно! Оце недоумки! Вони були так близько до розгадки, що могли торкнутися рукою, та ніяк не второпали! До них не дійшло, що Дікі Ґрінліф утікав від тієї справи з підробками саме тому, що то й не був Дікі Ґрінліф! Єдине, що їм вдалося докумекати, — що Дікі Ґрінліф міг бути причетний до вбивства Фредді Майлза. Але Дікі Ґрінліф помер, віддав кінці, врізав дуба, а йому, Тому Ріплі, нічого не загрожувало! Він узяв слухавку.

— З’єднайте мене, будь ласка, з «Ґранд-готелем», — сказав він кострубатою італійською Тома Ріплі. — Il ristorante, per piacere [84] З’єднайте, будь ласка, з рестораном ( іт .). . — Чи можу я забронювати столик для одного на половину десятої? Дякую. Моє прізвище Ріплі. Р-і-п-л-і.

Сьогодні він влаштує собі чудову вечерю. А потім дивитиметься на залитий місячним сяйвом Ґранд-канал. Спостерігатиме, як неспішно пропливатимуть гондоли, як гондольєри і їхні весла відкидатимуть тіні на посріблену воду. Зненацька він страшенно зголоднів. Він збирався почастувати себе чимось вишуканим і дорогим — чим там славився «Ґранд-готель»: грудинкою фазана чи petto di pollo [85] Куряча грудинка ( іт .). , але спершу він замовить cannelloni [86] Італійська паста у вигляді трубочок діаметром 2–3 см і завдовжки близько 10 см. Їх заповнюють начинкою із сиру, шпинату або м’яса, заливають соусом і запікають у духовці. під ніжним вершковим соусом та добре вино і повільно потягуватиме його, смакуючи мріями та планами на майбутнє.