Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Схоже, ці слова до нього доходили: Ґа наче приходив до тями.

- Моє запитання?! - нагадав він. Ми справді обіцяли йому відповісти на запитання.

В академії про електротерапію ходила примовка: «Струм зачиняє горище, але відчиняє підвал». Це означало, що він може руйнувати поточну пам’ять підопічного, але найглибші спогади не пошкоджує і вони стають на диво доступними. Тож якщо Ґа достатньо притомний, може, у нас є шанс! Спробуємо взяти те, що зможемо.

- Розкажіть нам ваш найдавніший спогад, - попросили ми, - а потім запитуйте.

Ґа почав розповідь, як людина після лоботомії: не замислившись, не прикидаючи - неживим, механічним голосом:

- Я був маленьким. Я пішов гуляти, довго гуляв і заблукав. Мої батьки замріялись і не помітили, як я зник. Певне, вони шукали мене, але пізно - я був уже далеко. Здійнявся холодний вітер і сказав: «Іди до мене, хлопчику, поспи на моїх білих простирадлах!» - і я подумав: «Зараз я замерзну». Я втік від вітру й зустрів шахту, вона сказала: «Заходь, любий, сховайся в моїх глибинах!» - і я подумав: «Я впаду і розіб’юся!» - і побіг на пустище, де кидають сміття й залишають хворих. Там з’явився привид і сказав мені: «Впусти мене в душу, і я зігрію тебе зсередини!» - і я подумав: «Я помру від лихоманки!» Я побіг до лісу, за мною погнався ведмідь, і я подумав: «Тепер він мене з’їсть!» А ведмідь узяв мене в лапи й підняв до своєї морди. Він зачесав мене своїми кігтями. Він умочив кігтисту лапу в мед і підніс її до моїх губ. І сказав ведмідь: «Тепер ти навчишся ведмежої мови, станеш сам, як ведмідь, і будеш у безпеці».

Усі впізнали казку - такої казки вчать сиріт, і ведмідь там уособлює вічну любов Кім Чен Іра. Отже, командир Ґа - сирота. Ми похитали головами: оце так новина. І в нас аж мурашки поза шкірою бігли - він так розповідав цю історію, немовби це все сталося саме з ним, а не з казковим героєм. Наче саме він мало не загинув від холоду, голоду, лихоманки чи нещасного випадку в шахті, наче саме він лизав мед із кігтів Великого Керівника. Але такою є універсальна сила казки.

- Тепер моє запитання? - поцікавився Ґа.

- Звичайно, - відповіли ми йому. - Питайте.

Командир Ґа показав на бляшанку з персиками на тумбочці.

- Це персики мої? - спитав він. - Чи товариша Бука?

Раптом ми замовкли. Нахилилися ближче до нього.

- Хто такий товариш Бук? - спитали ми.

- Товариш Бук… - промовив Ґа, переводячи погляд з одного нашого обличчя на інше, немовби товариш Бук - це ми.

- Пробач мені те, що я з тобою зробив. Пробач за той шрам…

Погляд Ґа розфокусувався, підопічний упав назад на подушку. Здавалося, що він став холодний, але ми перевірили температуру - нормально. Електрика може добряче розладнати людині терморегуляцію. Коли ми переконалися, що він просто втомився, Чучак відвів нас у куток і прошепотів:

- Я знаю це ім’я - «товариш Бук». Щойно бачив його в когось на нозі в поганій ямі.

Ось тоді ми запалили цигарку, вставили її в рот командирові Ґа й улаштували ще один похід під комплекс силових допитів.

Коли слідчі пішли, командир Ґа лежав у темряві й курив. На больовому тренуванні його навчили знаходити власну схованку, фортецю, особисте місце, куди можна перенестися, коли стає нестерпно. Ця фортеця влаштована як справжня: будуєш мур, дбаєш про добробут, чистоту й міцність, відбиваєш підступи порушників кордону. Ніхто ніколи не повинен знати твого сховку, навіть якщо він обраний з-поміж найбільш очевидних, найпростіших елементів твого життя, бо втративши такий сховок - утратиш усе.

У таборі, коли на руки боляче падало каміння чи коли охоронець бив палицею в потилицю, він намагався перенестися на палубу «Чунми» й відчути її м’яке коливання. Коли пальці ставали від холоду негнучкими, як граблі, він намагався знайти прихисток у пісні оперної діви, увійти в саму серцевину її голосу. Він намагався затулитися променистою жовтизною сукні дружини другого помічника чи натягти на голову американську клаптикову ковдру, але ніщо з цього не допомагало. Тільки побачивши фільм із Сан Мун, він нарешті відчув, що має де сховатися - вона рятувала його від усього. Коли кайло викрешувало іскру зі скрижанілої скелі - у цьому вогнику йому відчувалася її повнота життя. Коли шахтою прокочувалася хмара пилу від руди й він згинався від кашлю, вона повертала йому дихання. Коли він одного разу став у калюжу, заряджену електричним дротом, йому явилася Сан Мун і завела його зупинене серце.

Так було й сьогодні: коли стара гвардія 42-го підрозділу начепила йому «вінець», він пішов до неї. Ще до того, як гвинти вперлися в голову з усіх боків, він уже був далеко й повертався в той день, коли вперше зустрів саму Сан Мун. Він і не вірив, що зможе справді зустріти її, доки не вийшов із брами табору 33, начальник крикнув охоронцям відчинити, він переступив її поріг і почув, як брама в колючому дроті замкнулася за ним. На ньому була форма командира Ґа, а в руках - коробка фотографій, які дала йому Моннан. У кишені лежали той самий таємний фотоапарат і дбайливо збережений диск із «Касабланкою». Із цими речами він і пішов багнюкою до машини, яка повезе його до тієї самої, єдиної у світі.