Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Хочеш зі мною - сідай! - запропонував другий помічник. - Нас ніхто не знайде. Тут течія на південь. Ніхто назад нас забирати не буде.

- А дружина?

- Вона затялася, то її не зміниш, - мовив він. - Дай-но мені мотузку.

- А капітан, а ми всі?

Другий помічник потягнувся й відв’язав човен сам. Відштовхнувся від борту. І, пливучи у відкрите море, сказав на прощання:

- Це ми на дні океану сидимо. Ти допоміг мені це зрозуміти.

Уранці світло було яскраве, і, коли команда вийшла на палубу прати, виявилося, що другий помічник зник. Рибалки стали перед порожнім рундуком, спробували подивитися вдалину, але хвилі блищали, як тисячі дзеркал. Капітан відправив машиніста перевірити речі в каюті: виявилося, що, крім плота, майже нічого не зникло. Стерновий знизав плечима й махнув рукою на схід, мовляв, він, певне, десь там. Так вони й стояли там, дивились і намагалися не зазирати в майбутнє.

- Бідна його дружина, - зітхнув машиніст.

- Її точно в табори відправлять, - приєднався перший помічник.

- І нас теж, мабуть, - додав машиніст. - Із жінками, із діточками…

- Слухайте! - звернувся до всіх Чон До. - А ми скажемо, що він випав за борт. Підступна хвиля змила.

Капітан, який доти мовчав, обізвався:

- Що, коли вперше вийшли в море на надувному човні?

- Ну і пліт теж змило, - запропонував Чон До і показав на сіті й поплавці, - оце теж можемо в море покидати.

Капітан скинув шолом і сорочку, жбурнув їх убік, не дивлячись. Він сів посеред палуби й обхопив голову руками. І саме тоді команда відчула справжній страх.

- Я більше так жити не можу, - сказав капітан. - У мене нема ще зайвих чотирьох років.

Стерновий запропонував:

- Не просто хвиля, а кільватер із південнокорейського контейнеровоза. Ледь не затопили нас.

Перший помічник запропонував:

- Може, сядемо на мілину біля Вонсана - і вплав до берега. Тоді вийде, що другий помічник просто не доплив. Попливемо до пляжів, там же повно пенсіонерів, буде купа свідків.

- Нема там пенсіонерів, - відказав капітан. - Це вам просто розказують, щоб ви працювали.

- То можемо попливти його шукати, - подав ідею Чон До.

- Роби як знаєш, - мовив капітан.

Чон До приставив долоню козирком до очей і поглянув на хвилі.

- А ви думаєте, він там виживе? Він зможе?

Перший помічник став дивитися й собі.

- От, бля, бідолашна його дружина!

- Чи плота не буде, чи матроса, а все нам буде непереливки, - сказав капітан. - А без обох - так вони нам узагалі ніколи не повірять!

На палубі лежала суха риб’яча луска і блищала на сонці. Капітан від люті ходив колами:

- Якщо «Чунма» піде на дно, і ми з нею, дружини помічників отримуватимуть пенсію, жінка машиніста отримуватиме пенсію, і жінка стернового. І всі вони будуть живі.

- Вони житимуть із чоловіками, яких їм дадуть на заміну, - зауважив перший помічник. - Як це - моїх дітей виховуватиме якийсь чужий мужик?

- Вони житимуть! - наголосив капітан. - І не потраплять до таборів!

- Американці розлютилися, - утрутився Чон До. - Вони повернулися й забрали його!

- Що? - перепитав капітан. Він приклав долоню до лоба козирком і подивився на Чона До.

- Вони жадали помсти! - продовжив третій помічник. - І вони припливли забрати того, хто їх переміг. Вони знову залізли на наше судно й викрали другого помічника!

Капітан так і ліг на палубу в химерній позі. Вигляд у нього був такий, ніби він упав із поруччя й саме лежав не ворушачись та перевіряв, чи цілий. Капітан сказав:

- Якщо в Пхеньяні справді вирішать, що нашого громадянина викрали американці, то вони так просто не відчепляться. Напосядуться, і врешті правда випливе. Та й нема в нас доказів, що американці приходили, - минулого разу нас урятувало тільки те, що їхні ідіоти погралися з нашим радіо.

Чон До витяг із кишені візитну картку, яку дав йому Джервіс, із печаткою військового флоту США.

- Може, американці хотіли, щоб у Пхеньяні точно дізналися, хто тут прийшов і надавав нашим по задниці. Та й це були ті самі хлопці - ми їх усіх чудово пам’ятаємо. Можемо спокійно всі розповісти те саме.

Машиніст долучився:

- Ми саме витягали перемети, коли на борт зненацька скочили американці! Вони підкралися непомітно. Вони схопили нашого другого помічника, трохи з нього поглумилися й кинули акулам.

- Точно! - вигукнув перший помічник. - Ми спустили рятувальний пліт, але акули роздерли його зубами!

- Ага, - сказав стерновий. - А американці просто стояли зі своїми гвинтівками й реготали, коли наш товариш гинув!