Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Було якось, два траулери вирішили наловити отих кальмарів. З одного скинули сіть і виставили на глибину. Низ цієї сіті причепили на другий траулер, який виконував роль буксира. Кальмари повільно спливли, деякі по центнеру важили, а коли почали кидатися, то сіть під ними вже піднялася - і виходу їм не було.

- Ми це все спостерігали з палуби. Щось їм кричали, підбадьорювали, вірите? Тоді пішли назад працювати, наче й не навалять нам зараз у цех під зав’язку отих самих кальмарів, аж електричних від люті. Ну тисячу акул - то ще нехай, у них же не по десять рук і того чорного дзьобища нема. Акули не так лютують, у них нема таких здорових баньок і присосок з гаками. Як згадаю цей звук, коли кальмари ляпають з жолоба, і чорнило на всі боки, і дзьоби об сталь скрегочуть, і вони з люті аж міняться… Там на борту був такий малий, в’єтнамець, до гроба не забуду. Такий славний хлопчина, салабон іще, десь як наш молодий другий помічник, ну і я щось ніби взяв його під крило. Воно ж дитина, ще життя не знає. І руки, ви б бачили, які дрібні. Зап’ястя ну отаке…

Чон До слухав цю історію так, немовби її передавали по радіо з далекої далини. За такі живі, людські історії можна було не на жарт сісти, однаково про що розповідалося. Не важливо, про стару бабу чи про злих кальмарів - якщо оповідь відволікала почуття від Великого Керівника, це було небезпечно. Чон До відчував, що потрібна друкарська машинка, що це треба записати, і то була серйозна причина слухати в темряві.

- А звали його як? - звернувся він до капітана.

- Штука в тому, - той раптом змінив тему, - що забрали її в мене не росіяни. Росіянам тільки й треба від мене було, що чотири роки. Потім відпустили, і все. А тут воно ніколи не кінчається. Нема кінця-краю.

- Що це значить? - спитав стерновий.

- Це значить - розвертай, - відрубав капітан. - Знову на північ пливемо.

Стерновий вирішив уточнити:

- Ну ви ж нічого дурного не надумали, правда?

- Я збираюся просто йти по креветок.

Чон До поцікавився:

- А тоді, коли вас узяли росіяни, ви ходили по креветок?

Але капітан заплющив очі.

- Ву, - сказав він. - В’єтнамця звали Ву.

Наступної ночі місяць був дуже яскравий, і вони вже були далеко на північ, біля мілин Чурчуксану, спірної групи вулканічних острівців. Увесь день капітан казав Чонові До прислухатися до всього, до «будь-кого, будь-чого будь-де поблизу», - але, коли вони наблизилися до найпівденнішого атола, віддав команду вимкнути все, так щоб усі батарейки можна було поставити в ліхтарики.

Невдовзі стало чути, де з моря витикаються скелі, і від вигляду білої піни на невидимо-чорній пемзі ставало моторошно. Коли не видно скель, навіть місяць не допомагає. Капітан разом зі стерновим стояв коло стерна, а перший помічник із великим ліхтарем - на носі. Другий помічник був біля правого борту, а Чон До - біля лівого, підсвічували воду ліхтариками, щоб знати глибину. З повними трюмами «Чунма» глибоко сиділа у воді й повільно слухалася стерна, тож коло мотора невідлучно сидів машиніст - на випадок, якщо треба буде швидко прискоритися.

Була лише одна протока, яка звивалася полем застиглої лави; навіть припливу непросто було пройти її, і невдовзі приплив поніс їх уперед і майже вбік через неї; дно під ліхтариком Чона До тьмяно зблискувало.

Капітан немовби ожив: на його обличчі грала дика посмішка людини, котра не має чого втрачати.

- Росіяни називають цей жолоб фокстротом, - сказав він.

Удалині, на лінії припливу, Чон До побачив якесь судно. Погукав першого помічника, і вони разом його освітили. То був розбитий патрульний катер, який одним боком сидів на камінні з молюсками. Жодних розпізнавальних знаків на ньому не було, на скелях він пролежав довгенько. Антена була мала й закручена гвинтом, тож Чон До розсудив, що радіо, яке варто рятувати, там нема.

- Певно, що розбилося воно деінде, а катер сюди прибило, - зауважив капітан.

Чон До не був так уже цього певний. Стерновий промовчав.

- Пошукайте шлюпки, - наказав капітан.

Другому помічникові було прикро, що він стоїть не з того боку судна.

- Перевірити, чи хтось вижив? - спитав він.

- Просто присвіти оцим ліхтарем, - сказав йому стерновий.

- Є що-небудь? - поцікавився капітан.

Перший помічник похитав головою: нема.

Чон До побачив червоний вогнегасник, причеплений біля стерна, і, хоч як би йому хотілося, щоб вогнегасник був і на «Чунмі», він промовчав, і вони зі свистом промчали далі повз місце аварії.

- Певне, нема там такої шлюпки, заради якої варто піти на дно, - нарікав капітан.