Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Коли американський солдафон закричав: «Безкоштовне всиновлення!» - і схопив обома руками кількох юних гімнастів, командир Ґа кинувся в бій. Хоч він і не міг так вправно захищатися від псів, як Великий Керівник, він добре знав тхеквондо. «Чхарют!» [63] Готовий (кор.). Вигук використовується як команда на початку бою з тхеквондо. - крикнув він американцям. Це привернуло їхню увагу. «Сунбі , - промовив далі він і вигукнув: - Сіджак!» І на ворогів посипалися удари рук і ніг. Махаючи кулаками, він гнався за переляканими американцями, не боячись ні реактивного струменя повітря, ні куль у мідних оболонках, ні слонових бивнів літака, який починав злітати.

Хоч і загули реактивні двигуни, і літак мав ось-ось злетіти, командир Ґа зібрав усю свою корейську міць і всю силу Чучхе - і догнав літак на злітній смузі, і стрибнув йому на крило. І літак здійнявся над злітною смугою, над Пхеньяном, і Ґа міцно тримався, боровся з лютими вітрами й зазирав в ілюмінатори, де за склом побачив, як веслувальниця регоче й американці, святкуючи перемогу, увімкнули пустопорожню південнокорейську поп-музику і, знімаючи одежину за одежиною, неславлять Сан Мун.

Зануривши палець у криваву рану, командир Ґа написав на ілюмінаторах натхненні гасла, щоб дати сил Сан Мун, і червоними знаками, розвернутими навпаки, нагадував їй про вічну любов Великого Керівника до неї - ні, про його любов до кожного громадянина Корейської Народно-Демократичної Республіки! Американці погрожували кулаками командирові крізь вікна, але жодному не стало сміливості вилізти на крило й зійтися з ним у бою як чоловік із чоловіком. Натомість вони розігнали свій літак до шаленої швидкості, робили всілякі вимушені фігури пілотажу, щоб тільки скинути з крила чіпкого гостя, але ніякі бочки й мертві петлі не могли спинити рішучого командира Ґа! Він звісився, тримаючись за кінчик крила над священними горами Мьохян, над Небесним озером, розташованим на сніжній верхівці гори Пектусан, але над містом-садом Чхонджином він раптово знепритомнів. Решту історії нам дозволяє розповісти тільки потужний КНДРівський радар.

У холодному розрідженому повітрі закривавлені пальці командира Ґа міцно примерзли до крила, але все ж собачі ікла зробили свою чорну справу. Наш товариш згасав на очах. І тут Сан Мун, із розкуйовдженим волоссям, з розбитим лицем, підійшла до вікна, і на весь свій патріотичний голос заспівала йому «Наш батько - Маршал», і повторювала цю пісню знову й знову, доки командир Ґа тихо відгукнувся: «Полум’я Маршала - вічне!» На його губах замерзли цівки крові, але бравий командир Ґа встав і знову заспівав: «Полум’я Маршала - вічне!»

Долаючи силу великих вітрів, він підібрався до вікна, і Сан Мун показала йому вниз, на море. І там він на власні очі побачив: американський авіаносець агресивно бурунить наші води. Він раптом відчув, як остання тінь боягузтва полишає його. Командир Ґа браво віддав Сан Мун честь на прощання й кинувся вниз із крила, перетворюючись на живу ракету, яка зі страшною швидкістю ринула вниз, на стернову рубку капіталістів, де капітан на своєму містку, певна річ, замислив черговий ниций підступ.

А проте не уявляймо командира Ґа вічно в цьому падінні, громадяни. Уявіть його в білосніжній хмарі. Побачте його в досконалому світлі, сяючого, наче крижаний високогірний цвіт. Так, уявіть собі шалений білий цвіт, такий високий, що, нахилившись до землі, бере людину на свої пелюстки. І так він приймає й командира Ґа в розквіті його сил. І з того цвіту, осяйні й теплі, тягнуться до нього долоні самого Кім Ір Сена.

Коли один славетний вождь передає вас іншому, громадяни, ви воістину живете вічно. Отак пересічна людина стає героєм, мучеником, натхненням для всіх і кожного. Тож не плачте, громадяни, і погляньте: ось уже на Цвинтарі Мучеників Революції стоїть бронзове погруддя командира Ґа! Витріть сльози, товариші, адже наступні сироти наступного покоління отримають іще одне ім’я героя й мученика. Навіки. Командире Ґа Чхоль Чхун, так ти житимеш серед нас вічно.

У написанні цієї книжки мені посприяли Національна агенція підтримки мистецтва, Фонд Вайтінґа й літературна програма Стенфордського університету. Окремі розділи роману виходили в таких часописах: «Barcelona Review», «Electric Literature», «Faultline», «Fourteen Hills Review», «Granta», «Hayden’s Ferry Review», «Playboy», «Southern Indiana Review», «Yalobusha Review», «ZYZZYVA». Також автор глибоко вдячний Медичній бібліотеці Калмановіца в Каліфорнійському університеті Сан-Франциско, де написано більшу частину цієї книжки.