Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Зняв повідок із шиї пса і тримав його за шкірку.

- Але, командире Паку… - сказав Ґа.

Пак зупинився й озирнувся.

Командир Ґа сказав собаці:

- Фас!

- Що? - не зрозумів Пак.

Але було пізно - пес уже міцно вчепився йому в руку.

Сенатор озирнувся й з жахом побачив, як його породистий катахула рве сухожилля на руці людини. Сенатор обвів очима господарів - і в його погляді читалося похмуре розуміння: будь-хто, потрапивши до Північної Кореї, рано чи пізно сказиться й озвіріє.

Веслувальниця закричала і, побачивши, як командир Пак відбивається від собаки, як летять бризки собачої крові, в паніці помчала до літака, махаючи руками. Її напівпритомне спортивне тіло, яке рік проспало під землею, відчуло біду й рятувалося, як могло.

Невдовзі шкура собаки почорніла від крові. Коли командир Пак завдав наступного удару, пес схопив його вже за литку, вочевидь, до самої кістки.

- Пристрельте його! - кричав Пак. - Убийте тварюку!

Агенти міннарбезпеки в натовпі витягли свої ТТ. І люди кинулися врозтіч. Помчав уперед і товариш Бук на автонавантажувачі, обминаючи американську охорону, котра бігла на допомогу сенаторові.

Великий Керівник, розгублений і спантеличений, залишився сам. Він устиг підписати лише половину книжок. Навіть дивлячись на цю криваву сцену, він, здається, не міг визнати, що ця подія сталася без його згоди.

- Що це, Ґа? - спитав Великий Керівник. - Що відбувається?

- Сцена насильства, товаришу Великий Керівник, - пояснив Ґа.

Великий Керівник упустив ручку миру.

- Сан Мун… - згадав він.

Він озирнувся на перевдягальню й витяг із кишені срібний ключ. Щодуху помчав туди, трусячи животом під сірим костюмом-комбінезоном. За ним побігло й кілька людей командира Пака, а далі й Ґа.

Бій за ними тривав - тепер уже на землі, і пес не відпускав командира Пака.

Біля перевдягальні Великий Керівник невпевнено зупинився, наче підійшов до справжнього храму Похйон, бастіону захисту від японців під час боїв над Імчинґаном, місцем слави монаха-воїна Сосана, місцем зберігання архівів імператорської династії Лі.

- Сан Мун! - покликав він. Постукав. - Сан Мун!

Великий Керівник сунув ключ у замок, здається, не чуючи ні пострілів, ні передсмертного виття собаки. Кімнатка всередині була порожня. На стіні висіли три чосон-оти: білий, синій, червоний. На підлозі лежав футляр для гітари . Великий Керівник нахилився й відкрив його. Усередині лежала гітара . Він зачепив струну.

Великий Керівник подивився на Ґа:

- Де вона? Куди вона пішла?

Ґа додав:

- А діти?

- Точно, - сказав він. - І дітей теж нема. Але як же вона зникла без одягу?

Великий Керівник торкнувся трьох убрань, наче перевіряючи, чи вони справжні.

Понюхав рукав:

- Так, це її одяг.

Помітив щось на цементі. Підняв і побачив, що це дві фотографії, скріплені зворотами.

На першому знімку - молодий чоловік із похмурою непевністю на лиці. Коли Великий Керівник перевернув зображення, перед його очима з’явилося тіло на землі, запорошене землею, із землею, що вивалювалася з відкритого рота.

Великий Керівник сахнувся, відкинув фотографії.

Вийшов із перевдягальні, і стало чути гудіння двигунів, видно закривання вантажного відсіку. Великий Керівник роззирнувся навколо будівлі. Не маючи відповіді, звів очі до небес.

- Але ж її одяг тут… І червоний чосон-от теж тут…

Приїхав товариш Бук, зліз із автонавантажувача.

- Я чув постріли, - сказав він.

- Сан Мун зникла! - повідомив йому Ґа.

- Як це, не може бути! - вигукнув Бук. - Де ж вона?

Великий Керівник звернувся до Ґа:

- А вона вам нічого не казала, нікуди більше не збиралася?

- Вона нічого, зовсім нічого не казала… - мовив Ґа.

Прийшов командир Пак. Він припадав на одну ногу.

- Собака… - сказав він, віддихуючись. Пак втратив багато крові.

Великий Керівник вигукнув:

- Сан Мун пропала!

Пак, важко дихаючи, нахилився. Сперся здоровою рукою на здорове коліно.

- Усіх затримати, - скомандував він своїм людям. - Перевірити документи. Прочесати всю територію, усі покинуті літаки, і пошліть кого-небудь перевірити дно ставка з лайном.

Американський літак рушив злітною смугою, двигуни оглушливо заревли. Якусь мить усі просто стояли й чекали, коли можна буде говорити. Коли літак знявся в повітря й став на крило, Пак уже склав власну думку про ситуацію.

- Дозвольте мені принести вам бинт і перев’язати вас, - сказав Бук командирові Паку.

- Ні! - дивлячись у землю, сказав Пак. - Ніхто нікуди не йде. - А до Великого Керівника сказав: - Маємо підстави вважати, що до цього причетний командир Ґа.