Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Уже пізно, - сказав їй командир Ґа. - Вибачте, що потурбував.

Зібрався йти, але у дверях вона його зупинила.

- Сан Мун взяла що-небудь із собою? - спитала вона.

- Дошку для чан-ґі.

Дружина Бука кивнула.

- Уночі, - промовила вона, - Великий Керівник шукає натхнення.

Ґа востаннє подивився на білу тканину й подумав про дівчинку, для якої це вбрання призначене.

- А що ви їм кажете? - спитав він. - Що ви кажете, коли вдягаєте їм ті сукенки? Чи вони знають правду, що ви репетируєте свій кінець?

Вона якусь мить дивилася на нього.

- Я ніколи не вкраду в них майбутнього, - промовила вона. - Я цього зовсім не бажаю. Коли я була така, як Йоон, морозиво в парку Мансу в неділю давали безкоштовно. Я туди ходила з батьками. А тепер фургон для морозива хапає дітей і відправляє їх у табори 9-27. Дітям цього краще не бачити. Щоб дівчатка не ходили до того фургона, я кажу, що немає смачнішого за консервовані персики, і що в нас є такі - останні в Пхеньяні, і колись, коли настане найщасливіший день нашої сім’ї, ми будемо ними бенкетувати - і вони будуть смачніші за все корейське морозиво разом узяте.

Коли Ґа ввійшов до спальні, Брендо підняв голову. На собаці вже не було плаща. Діти зі схвильованими обличчями лежали в ногах ліжка. Ґа сів на підлогу біля них.

Угорі на високій полиці стояла банка персиків: завтра він візьме її з собою. Як же сказати дітям те, що треба. Він вирішив просто набрати повні груди повітря й почати.

- Іноді люди роблять іншим людям боляче, - сказав він. - Це печальний факт.

Діти уважно подивилися на нього.

- У декого така робота - робити іншим боляче. Нікому така справа задоволення не приносить. Ну, принаймні для більшості людей. Я маю вам розповісти історію про двох таких людей. Про те, що буває, коли зустрічаються двоє, які завдають болю іншим.

- Ви про тхеквондо? - уточнив хлопчик.

Ґа мав знайти спосіб, хоч би й некрасивий, пояснити їм, як так вийшло, що він убив їхнього батька. Якщо вони вирушать в Америку переконані, що їхній батько живий, то в дитячій пам’яті він розростеться до тієї величі, яку приписує йому пропаганда. Забронзовіє й уже майже не нагадуватиме того, ким був насправді. Без правди він стане просто ще одним славетним іменем на старанно вирізьбленому постаменті. Зараз у них єдина можливість дізнатися, хто їхній батько насправді: у самого Ґа такої можливості ніколи не було. Так само з їхнім будинком: без знання про сховані DVD-диски, про те, що міститься в ноутбуку, про те, що означають сині нічні спалахи, будинок урешті перетвориться на акварельний малюнок у їхній пам’яті, глянцеве фото на листівці. І якщо вони самі не дізнаються, яка їхня істинна роль у його житті, то й він сам у їхній пам’яті залишиться всього-на-всього гостем, що прийшов із якоїсь туманної причини на невизначений час.

Але болю він не хотів їм завдавати. І не мав охоти йти проти бажання Сан Мун. Найдужче він не хотів наражати дітей на небезпеку, змінивши їхню завтрашню лінію поведінки. Якби ж тільки можна було відкрити їм таємницю потім, якось поговорити з ними старшими. От би мати послання в пляшці, яке вони змогли б розшифрувати лише кілька років по тому.

Дівчинка спитала:

- Ви дізналися, що з мамою?

- Ваша мама у Великого Керівника, - пояснив він. - Я впевнений, що вона в безпеці й скоро буде вдома.

- Мабуть, вони кіно обговорюють, - припустила дівчинка.

- Мабуть, - погодився Ґа.

- Сподіваюся, що ні, - заперечив хлопчик. - Якщо в неї буде нове кіно, нам буде знову треба в школу ходити.

- А я хочу в школу, - не погодилася з ним дівчинка. - У мене з суспільствознавства самі «відмінно». Хочете почути промову Кім Чен Іра від 15 квітня 86 року Чучхе?

- Якщо мама буде на зйомках, то хто вас доглядатиме? - спитав Ґа.

- Хтось із батькових шісток, - відповіла дівчинка. - Ви вже не ображайтеся…

- Ваш батько… - промовив Ґа. - От, власне, про нього я маю з вами поговорити.

- Він на завданні, - сказала дівчинка.

- Вони в нього секретні! - додав хлопчик. - Він часто на них їздить.

Після паузи дівчинка нагадали:

- Ви нам обіцяли щось розповісти.

Командир Ґа набрав повні груди повітря:

- Щоб зрозуміти те, що я вам розповім, вам дещо треба знати. Ви чули про тунелі для нападу?

- Тунелі для нападу? - невдоволено скривилася дівчинка.

- А про уранову руду? - спитав Ґа.

- Розкажіть щось інше, про собачку, - попросив хлопчик.

- Так! - сказала дівчинка. - Хай би він тепер в Америку полетів, де їв би їжу з банки.

- І щоб ті вчені там були, - додав хлопчик.