Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Чон До озирнувся на вогні Ніїґати. Офіцер Со поклав руку на плече Чона До.

- Ось ти - бравий солдат, - похвалив він. - Коли що, усе можеш і сам.

Він зняв із мішка ремінь, яким його перекидали через плече, і зробив на одному кінці зашморг.

- Цей довбаний Ґіль тримав петлю в нас на шиї. Отепер його черга.

Чон До йшов між портовими складами, і на душі в нього було навдивовижу спокійно. Місяць віддзеркалювався в кожній калюжі, а коли поряд зупинився автобус, водій подивився на Чона До і навіть не спитав грошей за проїзд. В автобусі не було нікого, крім двох старих корейців на задніх сидіннях. Вони сиділи в паперових кухарських шапочках. Чон До спробував до них заговорити, але вони тільки похитали головами.

Щоб мати хоч якийсь шанс знайти Ґіля в цьому місті, Чонові До був потрібен мотоцикл. Але коли в Ґіля є голова на плечах, то отой мотоцикл давно вже поїхав разом із ним. Коли Чон До врешті завернув за ріг до того самого бару, чорний мотоцикл поблискував біля бордюру. Він перекинув ногу через сідло, помацав руль. Але під баком ключа не знайшов. Зазирнув у вікна бару - і там, за склом, виявився Ґіль, який жартував із барменкою.

Чон До сів коло Ґіля, а той був зайнятий малюванням акварелями. Фарби були відкриті, він умочав пензлик у чарку з водою, яка вже стала фіолетово-зеленою. Малював він пейзаж: кам’яниста рівнина, а на ній - зарості бамбуку, стежки. Ґіль звів очі на Чона До, тоді помив пензель і взяв на нього жовтий колір для відблисків на бамбукових пагонах.

- Ну ти ж, блін, і йолоп, - сказав йому Чон До.

- Сам ти йолоп, - відповів Ґіль. - У вас уже є співачка - чого вам по мене повертатися?

- А треба. Діставай-но ключ.

Ключ від мотоцикла лежав на шинквасі, і Ґіль пересунув його до Чона До.

Ґіль крутнув пальцем у повітрі, показуючи, що треба ще налити. Прийшла барменка. На ній було намисто Руміни. Ґіль щось їй сказав, тоді відділив половину своїх єн і сунув Чонові До:

- Я сказав, що цього разу платиш ти.

Барменка налила три чарки віскі, тоді щось сказала Ґілеві, і той засміявся.

Чон До спитав:

- Що вона сказала?

- Каже: на вигляд такий сильний чоловік - тільки шкода, що боягуз.

Чон До подивився на Ґіля.

Ґіль знизав плечима:

- Мабуть, я розказав їй, що ми тут увечері через жінку побилися. Я був уже перемагав, і тут ти вирвав у мене жмут волосся.

Чон До сказав:

- Ти ще можеш спокійно піти зі мною. Ми не скажемо нічого, обіцяю. Просто повернімося, ніби ти й не тікав.

- Я що, дуже схожий на втікача? - спитав Ґіль. - Та й не можу я свою дівчину отак покинути.

Ґіль вручив їй малюнок, і вона причепила його на стіну просохнути, поряд із іще одним - її портретом з осяйною усмішкою і в червоно-білому намисті. Примружившись із відстані, Чон До раптом зрозумів, що Ґіль намалював не пейзаж, а буйно-зелену, пасторальну мапу мінного поля.

- То ти був на мінних полях, - сказав він.

- Мати відправила мене до студії Мансуде [9] Творче об’єднання художників КНДР. вчитися на художника, - почав розповідати Ґіль. - А батько вирішив, що мінні поля зроблять із мене мужчину, то залучив свої зв’язки, - Ґілеві нічого не лишалося, як розсміятися від думки про те, що можна по блату бути відправленим до загону самогубців. - Я знайшов спосіб більше малювати карти, ніж розвідувати місцевість.

Говорячи, він малював уже наступну акварель: жінка з широко розкритим ротом, освітлена знизу, так що очі виявляються затемненими. Вона одразу стала подібна до Руміни, хоч і важко було сказати, співає вона чи кричить, щоб її врятували.

- Усе, замовляй востаннє, - наказав Чон До й передав барменці всі гроші.

- Вибач, друже, мені дуже шкода, але я нікуди не піду. І все. Вважай оперну співачку моїм подарунком і попроси вибачення в неї за мене.

- Чи не твій батько замовив співачку і тому ми тут?

Ґіль нічого не сказав.

Він почав малювати себе й Чона До - обидва на портреті показували великий палець. Вони посміхалися демонстративно, аж натягнуто, і Чон До не хотів, щоб той домальовував портрет.

- Ходімо, - сказав Чон До. - Ти ж не хочеш спізнитися на караоке в Янґакто [10] Другий за висотою хмарочос Пхеньяна, побудований у 1990-х роках. У ньому містяться міжнародний готель, масажний кабінет, ресторан, що обертається (на даху), крамниці тощо. , чи де там ваші розважаються.

Ґіль і вухом не повів. Він прописував м’язи Чона До, роздувши їх, наче в горили.

- Що правда, то правда. Я куштував яловичину й м’ясо страуса. Бачив «Титанік» і десять разів виходив в Інтернет. Ну й так, караоке. Щотижня там є порожній столик, за яким сиділа якась сім’я, але їх зараз нема, ані згадки про них - і ті пісні, які вони співали, вилучено з апарата.