Інґеборґ Бахман - Синхрон

Яка дурість, вибрати саме такий день для зустрічі з Еріхом, який не має уявлення, що вона на себе взяла. Взагалі було б наймудріше йому невдовзі сказати, найліпше ще нині, що їм більше не треба бачитись, ба навіть не можна бачитись, що вона, наприклад, виклала все тітці, і що тітка, з її закостенілими поглядами, стосунки з одруженим чоловіком вважає скандалом і що вона, звичайно, залежна від тітки і до смерті злякалась, коли та розлютилась… Ні, це теж не годиться. Але вона може звернути все на Ґуґі і на своє погане сумління, яке їй тому не дає спокою. Беатрікс дуже любила такі слова як сумління, провина, відповідальність, повага, які для неї гарно звучали і нічого не означали. Взагалі з іншими треба вживати лише ті слова, які нічого не означають, бо інакше неможливо орієнтуватися, з іншими, а «сумлінню» Еріх повірить, бо ж він промовистий приклад того, як воно діє, коли підсовуєш чоловікові під ніс найбезглуздіші слова, бо лише їх він розуміє. Таємничі слова й потаємні думки Беатрікс довели б Еріха до прірви чи щонайменше цілком би дезорієнтували. Його треба зорієнтовувати, і це все.

Не відводячи погляду від дзеркала, Беатрікс взялася знімати бігуді, спочатку на потилиці, тоді зняла по одному над скронями й була вражена, як цупкі локони позвисали їй вздовж щік і що тепер у неї цілком інакше обличчя, аніж з розчесаним волоссям. Ось як вона має виглядати! Саме так! Худенька, як лялечка, з двома локонами спереду, які на вигляд наче штучні, такі собі спіральки, що обрамлюють геть невиразне, застигле личко, як тепер. Вона захоплено знімала бігуді один за одним, їй було байдуже, що скаже пан Карл, несамовито забилось серце, вона облизала губи і щось тихенько прошепотіла. Вона виглядає неймовірно, казково, таємниче, вона вся — суцільна таємниця, і хто її такою побачить, хто побачить це скороминуще розкриття таємниці? Я закохана, по-справжньому закохана в себе, в мене неможливо не закохатись! Беатрікс бажала лише одного, щоб та особа якомога довше шукала склянку й воду, бо вона вперше в житті закохалась, і воно таки існує, таки справді існує оте сильне почуття в людині, коли хочеться плакати і сміятись, коли смієшся і плачеш водночас і не знаходиш слів, щось неймовірне, як у фільмах, таке романтичне, в неї всередині наче вихор пронісся, і тому що вона не знала більше слів, аніж знають їх інші, тоді це, безумовно, закоханість.

Вона швидко перепинила потік почуттів, бо почула кроки, невдовзі відчиняться двері, все знову стане жахливим, за вікном триватиме жалюгідне життя, життя, в якому рвуться колготи, де непровітрені, вбогі помешкання, такі як на Штроціґасе, де брудняться сукні, де, коли вибираєшся до перукарні й несамовито радієш, піде дощ, де волосся незабаром знову стає масним, а та коротка мить досконалості, коли вона бездоганна, з рожевенькими ніжками й ручками, коли ще чути відгомін потрясіння, та мить згасає, і Беатрікс знову використовуватимуть, використовуватиме життя, використовуватиме Еріх, бо цей жалісливий блазень її також використовує, не знаючи, яка вона безцінна і як вона знесилюється, без жодного сенсу, щоб він став трошки сміливішим і підводився після кожного падіння, тоді як вона в його присутності і через його присутність себе руйнує й гине на очах, ні за що ні про що. Такі миті, як ці, Еріхові взагалі невідомі, він ніколи не переживав такого піднесення і такої чарівності, бо він створений для клопотів і для їх поширення, для всіх тих нонсенсів, замість того, щоб хоч раз розплющити очі й подивитися, який скарб потрапив йому до рук, що в ній особливого й неповторного і що вона не «маленька любонька» і не «любе малятко», а що вона, з помилками в мисленні чи без них, одинокий, незбагненний шедевр, недосяжний і, на щастя, незбагненний, бо від своєї велемудрої кузинки вона якось почула, що та картина особлива, яку складно зрозуміти, бо немає що розуміти і значення не мають значення, тож не все те дурниці, про що тупі люди часом теревенять.

Беатрікс випила склянку води і знову лягла покірно, бо та особа не придумала нічого ліпшого і сказала, що не можна було знімати бігуді і що пан Карл буде не в захваті. Беатрікс нічого їй на те не відповіла, бо навіщо. Лише промурмотіла, що пані Гільда і як пані Гільда їй робить макіяж і що вона дуже просить. Особа знову нахилилась над нею і взялась до повік, провела лінію, яку тієї ж миті стерла, нічого іншого й не варто було очікувати, а тоді почала знову, на іншому оці, око засіпалось, але ж Беатрікс ненавмисне, це через цю незграбу, яка почала знову, і Беатрікс більше не сіпалась, бо та особа не зможе знайти оправдання, і минула ціла вічність, доки повіки й тіні були готові. Бетрікс промовила лише раз: але, будь ласка, тільки трошки, легесенько, я ж не актриса. Особа не сказала більше ні слова, запанувала підозріла тиша, і треба мати неабияке терпіння, властиве хіба що Беатрікс, щоб витримати все те підозріле витирання і втирання, поправляння раз за разом. Нарешті вона відмучилась і в похмурому мовчанні підвелася, ні, ліпше не дивитись, ні в яке дзеркало, притьмом до пана Карла розчісуватись. Атмосфера недоброзичливості в кабінці ставала нестерпною, і Беатрікс кинулась навтьоки. Куди й ділась уся її сердечність, її звична балакучість у «Рене», і вона сіла в найближчій до виходу кімнаті чекати на пана Карла.