Інґеборґ Бахман - Синхрон

Той страшний тягар і та виснажлива брехня тепер уже нічого не важили, бо Еріхова дружина знову вчинила спробу самогубства, незадовго до від’їзду Жанн, але оскільки це була вже третя спроба за час, відколи Еріх зустрічається з Беатрікс, а тому він відразу ж їй про це розповів, вона вже вміла слухати з уважною відстороненістю, думаючи з полегшенням, що Жанн незабаром їде. Але все одно було тяжко сидіти з Еріхом у найдальшому кутку в кафе «Айлес», хоча вона любила це кафе і була щаслива, коли Еріх швидко збирався і йшов, інакше б вона мусила знову вислуховувати від початку і до нинішнього дня історію цього шлюбу, знаючи і відчуваючи, що Еріх надто порядний і совісливий і ніколи не подасть на розлучення. Беатрікс завжди чуйно вислуховувала, хоча Еріхове мученицьке життя її аніскілечки не цікавило. Вона щоразу і так і сяк обмізковувала все разом з ним, обговорювала все в усіх деталях, бо Еріх був захоплений янгольським терпінням Беатрікс, позаяк не розумів, бідний, що Беатрікс не цікавило розлучення, його воно, мабуть, теж не цікавило, але коли він отак розмовляв, розмовляв і розмовляв із цим терпеливим невибагливим дівчам, якогось буденного спільного зацікавлення ті розмови не виявляли, зате з’являлось притуплене бажання жити вже нарешті спокійно і думати, що нерозв’язана, нерозв’язна проблема з Ґуґі в минулому. Тож чуйність Беатрікс хоч і була якась дивна, втім брак зацікавленості її не дивував, бо їй було смішно сидіти отак по півгодини, по кількадесят хвилин у ролі статиста в драмі, і часом вона думала, коли вони вже розходились, що вона йому якось скаже, що їй спадає на думку, бо їй дуже подобалось те словосполучення, а саме, що між ним і Ґуґі мусить бути якась «пірамідальна телепатія». Він щоразу вчасно встигав прийти додому, одного разу він випадково виїхав із Ґрацу потягом на три години раніше, пішовши роздратований з конференції, бо вони відхилили його пропозиції поліпшення внутрішніх авіаперевезень, а тому ще встиг врятувати Ґуґі, бо якби приїхав на три години пізніше, то вже не встиг би, він наче божевільний старався як міг, викликав швидку і поїхав з нею до лікарні, а тоді відразу ж зателефонував Беатрікс, «промінчикові світла», «розраді» в його споганеному житті, і з тремтінням у голосі, зате твердо запевнив, що він без неї не може, як він подивляє її відважність і врівноваженість, її силу і розсудливість, чим, звичайно ж, навряд чи в змозі похвалитись якась інша двадцятирічна дівчина. В нападі захоплення він їй щиро побажав зустріти іншого чоловіка, когось, хто справді зможе дати їй те, чого в ньому їй завжди бракуватиме. Беатрікс не любила, коли Еріх нею захоплювався чи вів мову про її неабияку зрілість, вона засміялась, сміялась без угаву, щойно настав відповідний момент, щойно можна було сміятись і веселий настрій не шкодив: Але ти забуваєш, коханий, що я народилась двадцять дев’ятого лютого! Порахуй ще раз, я ще дитина й ніколи не подорослішаю! Ти мені так потрібний, ти моя єдина опора! Глянула на нього з вдячністю, і Еріх подумав, перебуваючи в думках, звісно, біля Ґуґі, що він таки справді важлива опора в житті Беатрікс, бо це дитя по суті саме-самісіньке на цьому світі, і тепер на ньому відповідальність, власне, за двох, за Ґуґі і за Беатрікс, і йому ніколи не впала в очі омана, бо вона вводила його в оману без усякого наміру щодо будь-чого, а тому він, безперечно, мусив вірити у свою важливість, тобто відповідальність. У ті нечисленні, короткі хвилі, коли в Беатрікс з’являлось до Еріха почуття, вона зітхала про себе й думала, що єдине, що вона щиро бажає цьому бідному милому чоловікові, щоб він нарешті невчасно прийшов додому, коли Ґуґі зволить іще раз вкоротити собі віку. Бо він таки справді заслуговує на кращу дружину, ніж Ґуґі, а ще, на кращу, ніж вона.

Але він такий дурник, щоразу переживає своє нещастя наче вперше, потрапив у пастку, звідки немає виходу. І вона справно відсиджувала своє і точно знала, що не зможе йому допомогти, ніхто йому, мабуть, не зможе допомогти, однак намагалася зосереджувати його увагу якомога більше на собі, бо хай там як, але все ж таки краще, коли Еріх вважає, що він відповідальний за неї, бо тоді він принаймні на якийсь час забуває про свою Ґуґі, і аж так багато до його нещастя вона не додає, але треба, щоб воно здавалося йому дещо більшим, аби він не знемігся цілком у своєму реальному нещасті.

Інколи, досить рідко, вони ходили також у кіно і тримали одне одного за руки. Беатрікс узагалі на тому не залежало, але інколи, коли він переставав говорити, хоча йому треба було насамперед виговоритися, бо не мав більше з ким, він ставав ніжним, кусав її легенько за вухо, торкався грудей або колін, але їй більше подобалися розмови і тривожні телефонні дзвінки. Беатрікс було ніяково через ті ніжності, для чогось такого вона вже просто застара. Наприкінці школи, а потім в інтернаті всяке бувало, але відколи вона стала дорослою і нізащо не хотіла йти вчитися далі чи здобувати якийсь фах, їй жодного разу не спало на думку мати стосунки з якимсь чоловіком, і її неприйняття тієї жахливої нормальності, котрій всі корилися, збіглось у часі з відкриттям ненормальності, її фетишистського прагнення спати. Перверсія, нехай, вона принаймні чимось відрізняється від усіх нормальних психів. Найсправжнісінька перверсія. Тоді як усе інше — непотрібне гайнування часу, вже саме лиш одягання-роздягання коштує стількох зусиль, але і їх не порівняти з тією знесиленістю, з якою вона впадала і впадає у глибокий сон навіть одягнена і нероззута. Після кількох легковажних витівок раніше, спровокованих простою цікавістю, і всього того, що інші, на її теперішню думку, надзвичайно переоцінюють, лише у сні вона бачила сенс свого життя і лише для нього варто було жити.