Брет Істон Елліс - Американський психопат

— Наступного разу хай будуть довшими, Дженні, — попереджаю я її.

Вона мовчки занурює їх у теплий ланоліновий крем, потім підсушує обидві руки, змащує кутикулу зволожувачем і прибирає її, чистить під нігтями ватною паличкою. Масажує кисті й передпліччя тепловим масажером. Нігті полірує замшею, а потім — спеціальним лосьйоном.

Евелін зателефонувала, коли я вже був зайнятий на двох лініях, і я не збирався брати слухавку, однак, зважаючи на те, що на другій лінії я чекав, доки Баллок, метрдотель нового ресторану Девіса Франсуа у південній частині Центрального парку, скаже мені, чи є у них скасовані замовлення, щоб ми з Кортні (яка була на першій лінії) змогли сьогодні повечеряти у них, я відповів, сподіваючись, що це з хімчистки. Але ж ні, це Евелін, і хоча це не надто чесно щодо Кортні, я відповідаю на дзвінок. Кажу Евелін, що мій особистий тренер чекає на іншій лінії. Потім кажу Кортні, що мені дзвонить Пол Овен і що ми з нею побачимось о восьмій у «Черепахах», і зрештою обриваю дзвінок Баллоку. Евелін ночувала в готелі «Карлайл», бо жінку, яка живе в сусідньому з нею будинку, вчора ввечері знайшли мертвою, з відрізаною головою, тому Евелін дуже знервована. Працювати вона сьогодні не здатна, тож весь день провела, заспокоюючись косметичними процедурами в «Елізабет Арден». Вона вимагає, щоб ми повечеряли разом, а потім запитує, перш ніж мені на думку спадає якась прийнятна для виправдання брехня:

— Де ти вчора був, Патріку?

Я зупиняюсь.

— А що? І де ти була? — запитую, жадібно п’ючи «Евіан» з літрової пляшки.

Я досі трохи спітнілий після денного тренування.

— Сварилася з консьєржем у «Карлайлі», — каже вона, її голос доволі злий. — Скажи мені тепер, Патріку, де ти був?

— Чому ти з ним сварилась? — запитую я.

— Патріку, — каже вона, і це звучить як рішуча заява.

— Я тут, — кажу я за хвилину.

— Патріку, це не має значення. Телефон у моєму номері має лише одну лінію, і дзвінків на нього не було, — каже Евелін. — Де ти був?

— Я… ходив по відеопрокатах, — відповідаю я, задоволений, і даю сам собі п’ять, притиснувши бездротову трубку до плеча.

— Я хотіла до тебе заїхати, — каже вона тоном примхливого дівчиська. — Я була налякана. І досі налякана. Чуєш страх у моєму голосі?

— Насправді, чую будь-що, крім нього.

— Ні, Патріку, серйозно. Мені дуже страшно, — каже Евелін. — Мене всю трясе. Тремчу як листочок. Можеш спитати Мію, мого косметолога. Вона сказала, що я напружена.

— Ну, — кажу я. — Ти все одно не змогла б заїхати.

— Чому ні, любий? — скиглить Евелін, а потім звертається до когось у своєму люксі: — Відкотіть туди, до вікна… ні, того вікна… і можете сказати, де та клята масажистка?

— Бо голова твоєї сусідки була в моїй морозилці, — позіхаю, потягуючись, я. — Слухай, вечеря? Де? Ти мене чуєш?

О пів на дев’яту ми сидимо один навпроти одного у «Баркадії». На Евелін — піджак зі штучного шовку «Анна Кляйн», спідниця з шерстяного крепу, шовкова блузка від «Бонвітс», старовинні золоті сережки з агатом від «Джеймс Робінсон», які коштують близько чотирьох тисяч доларів. Я вдягнув двобортний костюм, шовкову сорочку з витканими смугами, шовкову краватку з орнаментом та шкіряні сліпони [78] Легкі кеди без шнурівки на гумовій підошві. , все — від «Джанні Версаче». Я не скасовував замовлення в «Черепахах» і не сказав Кортні, що мене не буде, тож вона, певно, прийшла туди о чверть на дев’яту, зовсім заплуталась, і якщо вона сьогодні не пила «Елавіл» [79] Антидепресант. , то, певно, розлютиться, і саме через це я сміюсь уголос, а не через пляшку «Кристалу», яку замовила Евелін, аби додати туди бальзаму з чорної смородини.

Більшу частину дня я купував собі різдвяні подарунки — великі ножиці в аптеці біля мерії, ніж для листів від «Хаммахер Шлеммер», ніж для сиру в «Блумінґдейлз», який пасує до дошки для сиру, яку Джин, закохана в мене секретарка, лишила на моєму столі, перш ніж піти на обід, поки я був на зустрічі. У «Шоу Патті Вінтерс» сьогодні зранку говорили про можливість ядерної війни, і команда експертів зійшлась на тому, що вона цілком може початись протягом наступного місяця. Обличчя Евелін зараз крейдяно-біле, губи підкреслені пурпуровою помадою, це виглядає несподівано вражаюче, і я розумію, що вона, хоч і з запізненням, дослухалась до поради Тіма Прайса і припинила користуватися лосьйоном для засмаги. Замість того щоб відзначити це, змушуючи її все заперечувати і втомлювати мене цим, я питаю про дівчину Тіма, Мередіт, яку Евелін зневажає з неясних мені причин. Кортні також у її чорному списку, через чутки, які ходять про нас з нею — це мені трохи зрозуміліше. Коли тямуща офіціантка на прохання Евелін намагається підлити смородинового бальзаму в мій «Кристал», я накриваю келих долонею.