Брет Істон Елліс - Американський психопат

— Треба якось випити разом, — кажу я Овену.

— Чудово, — каже він. — Ось моя візитівка.

— Дякую, — кажу я, уважно розглядаю її, перш ніж покласти в кишеню, й радію її грубості. — Може, візьму з собою… — я роблю паузу, потім обережно кажу. — Марсію?

— Це було б чудово, — каже він. — А ти був у тому сальвадорському ресторанчику на Вісімдесят третій? Ми сьогодні там вечеряємо.

— Так, тобто ні, — відповідаю я. — Але чув, що там непогано.

Я ледь посміхаюсь і відпиваю зі своєї склянки.

— Я теж чув, — він дивиться на годинник. — Тренте? Дентоне? Давайте швидше, у нас п’ятнадцять хвилин.

Ми прощаємось, виходячи з «У Гаррі», вони зупиняються біля столику Діббла та Гамільтона — принаймні я думаю, що це Діббл та Гамільтон. Перш ніж піти, Дентон озирається на наш столик, дивиться на мене востаннє. Здається, він збентежився, моя присутність у чомусь його переконує, наче він впізнає мене, бо бачив раніше, і це, в свою чергу, лякає мене.

— Рахунки Фішера, — каже Рівз.

— Чорт, — кажу я. — Не нагадуй.

— Щастить вилупку, — каже Гемлін.

— Хтось бачив його дівчину? — запитує Рівз. — Лорі Кеннеді? Шикарна фігура.

— Я її знаю, — кажу я. — Тобто знав.

— Чому ти так кажеш? — питає заінтригований Гемлін. — Чому він так каже, Рівзе?

— Бо він з нею зустрічався, — недбало каже Рівз.

— Звідки ти це знаєш? — посміхаюсь я.

— Дівчата ведуться на Бейтмена. — Схоже, Рівз уже трохи напідпитку. — Він у стилі «Джі К’ю». Ти повний «Джі К’ю», Бейтмене.

— Дякую, хлопці, але…

Не знаю, може, це був сарказм, але певним чином це мене потішило, і я намагаюсь занизити свою привабливість, кажучи:

— У неї паскудний характер.

— Господи, Бейтмене, — стогне Гемлін. — Що це має означати?

— А що? — кажу я. — Це правда.

— То й що? Справа в зовнішності. Лорі Кеннеді — лялечка, — наполягає Гемлін. — І не прикидайся, що тебе цікавило щось інше.

— Якщо в дівчини хороший характер, тоді… тоді щось точно не так, — каже Рівз, трохи збентежений власною ідеєю.

— Якщо в дівчини хороший характер, але не чудова зовнішність… — Рівз підводить руки, наче підкреслюючи свої слова, — то кого, до біса, це хвилює?

— Гаразд, подивимося гіпотетично, так? Що, якби в дівчини був хороший характер? — питаю я, чудово розуміючи, що це безнадійно дурне питання.

— Гаразд, гіпотетично навіть краще, але… — починає Гемлін.

— Знаю, знаю, — всміхаюсь я.

— Не буває дівчат із хорошим характером, — в унісон промовляємо ми, сміємось і даємо один одному по п’ятірні.

— Хороший характер, — заводить Рівз, — це коли дівка фігуриста і задовольняє всі твої сексуальні потреби, але не надто розпусна, і обов’язково тримає свій довбаний рот на замку.

— Це точно, — погоджуючись, киває Гемлін. — Дівчата з хорошим характером, дотепні, чи, може, веселі, чи майже розумні, чи навіть талановиті (бозна, що за фігню це означає) — всі такі дівки огидні.

— Абсолютно, — киває Рівз.

— І все це тому, що їм доводиться якось компенсувати те, що вони до біса непривабливі, — каже Гемлін, відкидаючись на спинку стільця.

— Що ж, у мене завжди була теорія, — починаю я, — що саме чоловіки розмножуються, продовжують рід, розумієте?

Обидва кивають.

— І єдиний спосіб це робити, — продовжую я, ретельно добираючи слова, — це… коли тебе збуджує якась красуня, але іноді гроші або слава…

— Ніяких «але», — категорично перебиває Гемлін. — Бейтмене, ти хочеш мені сказати, що поведешся на Опру Вінфрі [58] Відома американська телеведуча. , бо ж вона багата й впливова, чи переспиш з Нелл Картер [59] Бродвейська співачка та акторка. — у неї ж є шоу на Бродвеї, чудовий голос і гонорари до неї так і течуть?

— Стоп, — каже Рівз. — Хто така Нелл Картер?

— Не знаю, — відповідаю я, збитий з пантелику цим іменем. — Певно, хазяйка бару «У Нелл».

— Послухай, Бейтмене, — каже Гемлін. — Єдина причина існування дівок — вони мають нас заводити, як ти і сказав. Питання виживання виду, так? Усе дуже… — він виймає зі свого напою оливку й закидає собі до рота, — …просто.

Після паузи я кажу:

— Знаєте, що про жінок казав Ед Ґейн [60] Один з найвідоміших серійних вбивць в історії США. ?

— Ед Ґейн? — перепитує один із них. — Метрдотель у барі «Канал»?

— Ні, — відповідаю я. — Серійний вбивця з Вісконсину, у п’ятдесяті роки. Цікавий був хлопець.

— Тебе завжди цікавили такі штуки, Бейтмене, — каже Рівз і звертається до Гемліна: — Бейтмен постійно читає такі біографії — Теда Банді, Сина Сема [61] Прізвисько Річарда Девіда Фалко (Девіда Берковіца), американського серійного вбивці. , «Фатальне Бачення» [62] Трилер 1984 року на основі реальних подій. , Чарлі Менсона — всяке таке.