Брет Істон Елліс - Американський психопат

— Двадцять вісім, — виправляю я.

— Серйозно? — питає стривожений Мак-Дермотт після паузи.

— Так, — відповідаю я. — Серйозно.

Мак-Дермотту лишається лише сказати:

— О.

— Чорт, зовсім забув, — я ляскаю себе по лобу. — Я ж запросив Жаннетт.

— Ну, цю крихітку я зовсім не проти, кхм, запросити, — хтиво говорить Ван-Паттен.

— Що така гарна юна киця, як Жаннетт, робить з тобою? — питає Мак-Дермотт. — Чому вона досі з тобою мириться, Бейтмене?

— Бо я з нею лагідний. Дуже лагідний, — буркочу я. — Треба їй подзвонити, сказати, щоб не приходила.

— Ти нічого не забув? — питає Мак-Дермотт.

— Що? — я зовсім задумався.

— Евелін, типу, досі на другій лінії?

— Чорт! — вигукую я. — Чекайте.

— Чому мене це взагалі обходить? — зітхаючи, питає себе Мак-Дермотт.

— Приводь Евелін, — гукає Ван-Паттен. — Вона теж ціпочка нівроку! Скажи, щоб була в барі «Зевс» о пів на десяту!

— Гаразд, гаразд, — кричу я, перш ніж перемикаюся.

— Мені це не подобається, Патріку, — каже Евелін.

— Зустрінемось у барі «Зевс» о пів на десяту? — пропоную я.

— Можна взяти з собою Сташа та Ванден? — з удаваною скромністю питає вона.

— А в неї є татуювання? — з такою ж удаваною скромністю питаю я.

— Ні, — зітхає Евелін. — Тату нема.

— Тоді геть, геть.

— Ну, Патріку, — скиглить вона.

— Слухай, тобі взагалі пощастило, що тебе запросили, так що… — я замовкаю.

Тиша. Мені зовсім не соромно.

— Ну ж бо, давай просто там зустрінемось, — кажу я. — Вибач.

— Гаразд, — покірно каже Евелін. — О пів на десяту?

Я переходжу на іншу лінію, перебиваючи розмову Ван-Паттена та Мак-Дермотта про те, чи годиться носити синій костюм у такому ж стилі, як темно-синій блейзер.

— Алло? — перебиваю їх я. — Замовкніть. Усі уважно мене слухають?

— Так, так, так, — зітхає знуджений Ван-Паттен.

— Я телефоную Сінді, щоб вона відмовила Евелін вечеряти з нами, — заявляю я.

— Якого біса ти взагалі запрошував Евелін? — питає хтось із них.

— Ми жартували, ідіоте, — додає інший.

— Емм, гарне питання, — затинаючись кажу я. — Ч-чекайте.

Я набираю номер Сінді, знайшовши його у своєму записнику. Вона відповідає після того, як номер визначився.

— Привіт, Патріку, — каже вона.

— Сінді, — кажу я. — Зроби мені послугу…

— Гемлін сьогодні з вами не вечеряє, — каже Сінді. — Він намагався вам дзвонити, але у вас були зайняті всі лінії. У вас що, немає функції очікування?

— Звісно є, — кажу я. — Ти що, думаєш, що ми зовсім дикуни?

— Гемлін з вами не піде, — повторює вона рівним голосом.

— А що він робитиме натомість? — питаю я. — Буде чистити черевики?

— Він вечерятиме зі мною, містере Бейтмен.

— А що з твоїм, ем, вечором з кущами? — питаю я.

— Гемлін усе переплутав, — відповідає Сінді.

— Кицю, — починаю я.

— Що? — питає вона.

— Кицю, ти зустрічаєшся з мудилом, — лагідно кажу я.

— Дякую, Патріку. Це дуже мило.

— Кицю, — попереджаю я. — Ти зустрічаєшся з найбільшим на весь Нью-Йорк вилупком.

— Ти так кажеш, наче я не знаю, — позіхає Сінді.

— Кицю, ти зустрічаєшся з неадекватним, зовсім неадекватним вилупком.

— Ти знав, що у Гемліна — шість телевізорів та сім відеомагнітофонів?

— Він хоч колись займається на гребному тренажері, який я йому подарував? — мені справді цікаво.

— Стоїть без діла, — каже Сінді. — Зовсім без діла.

— Кицю, він вилупок.

— Припини називати мене кицею, — роздратовано каже вона.

— Послухай, Сінді, якби в тебе був вибір, почитати «WWD» чи… — я змовкаю, бо не певен, що саме взагалі збирався сказати. — Слухай, сьогодні є щось цікаве? Щось не надто… бурхливе?

— Чого ти хочеш, Патріку? — зітхає Сінді.

— Я хочу миру, любові, дружби, розуміння, — холодно кажу я.

— Чого-ти-хочеш? — перепитує вона.

— Чому б вам обом не піти з нами?

— У нас інші плани.

— Гемлін уже забронював той клятий столик! — ображено кричу я.

— То й скористайтесь ним.

— Так, може, ти підеш з нами? — хтиво питаю я. — Кинь того вилупка десь у «Хуаніти».

— Здається, цю вечерю я пропущу, — каже Сінді. — Вибачся за мене перед «хлопцями».

— Але ж ми йдемо в «Кактус», тобто бар «Зевс», — кажу я, дещо збентежений. — Ні, в «Кактус».

— Ви що, серйозно туди зібралися? — питає вона.

— А що?

— Серед нормальних людей більше не заведено там вечеряти, — каже Сінді.

— Але ж Гемлін забронював там довбаний столик! — вигукую я.

— То він ще й там його забронював? — здивовано питає вона.